Кінопрем'єри тижня: "Хто я" – прекрасний трилер про те, як зламати систему по-німецьки

Що ми знаємо про німецьке кіно? Не про те, де суцільне "Дас іст фантастіш". Я зараз говорю про ігрове кіно – художнє. Ну ми трохи знаємо пошловату комедії з Тілем Швайгером ("Красунчик", "Спокусник") – самі просунуті ще згадають трилер Тома Тиквера "Біжи, Лола, біжи" з Франкою Потенте і Моріцом Бляйброєм. Ось, в принципі, і все пізнання рядового кіноглядача про німецьке кіно. Саме тому абсолютно несподіваним гостем, таким собі "дивним прибульцем", виглядає німецька картина "Хто я", що вийшла в український прокат. Удвічі дивує ще й те, що цей фільм – трилер вищої проби!

СЮЖЕТ. На перший погляд, Бенджамін (Том Шилінг) – людина-невидимка. Він ніби є, але його ніби й немає. Начебто ти щойно його бачив – він стояв перед тобою, але вже через якусь хвилину ти розумієш, що не можеш згадати його обличчя. І взагалі, ти навіть не впевнений, а чи було в нього обличчя? І це добре – при його-то діяльності. Бо Бенджамін – король зломів і хакерських атак. І в кіберсвіті його знають за прізвиськом ХтоЯ.

Незабаром Бенджамін знайомиться з компанією хакерів, очолюваних якимсь Максом. Разом четвірка зломщиків стає силою, перед якою немає перешкод. Що їм ці перепони, коли вони молоді, зухвалі, а кров їх – зла? Правда, вже дуже скоро група опиняється під прицілом поліції і хакерів-конкурентів.

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

ВРАЖЕННЯ. Фільм "Хто я" став одним з чемпіонів прокату Німеччини. І не дарма: це кіно драйвове (за комп'ютерами хакери, звичайно, сидять, але далеко не весь час), стильне і яскраве, адресований молодіжній публіці, добре знайомій з лабіринтами всесвітньої павутини. Та й режисер з оператором постаралися: картинка вийшла соковитою і глибокою. І немає тут остогидлої "тремтячої камери", чиє призначення – приховувати убогість декорацій і акторської гри.

Зізнатися, спочатку я чекав від картини про комп'ютерних геніїв щось на зразок "сидять такі хакери, п'ють каву і натисненням однієї кнопки зламують ядерні коди Пентагону і Кремля". Але ні – все виявилося куди веселіше. Наприклад, Бенджамін і компанія життєрадісно мотають нерви неонацистам, зриваючи їх конференцію, а ще примушують вікна офісу фармацевтичної компанії маякувати про те, що підлі хіміки проводять досліди над нещасними тваринами. Тобто вони ніби розважаються, але при цьому творять добро. Чи треба говорити, що, відчувши свою могутність, простенькими вчинками хакери вже дуже скоро припинять займатися? Від пустощів до злочину – всього один крок. Зробити його дуже легко. І вони його зроблять.