Катерина Климова розповіла про зради Петренка

Катерина Климова пішла від Ігоря Петренко влітку 2013-го, а через рік подружжя офіційно розлучилися. Для шанувальників пари трапилося стало повною несподіванкою. Сама Климова запевняє, що ідеальними подружжям вони виглядали тільки на публіці.

Актриса розповіла про те, що чоловік рідко з'являвся вдома, а якщо і приходив, то, в основному, спав. До того ж Ігоря Петренка постійно переслідували шанувальниці, в числі яких були і його колеги. "Коли ти доходиш до того, що" ворожиш "по особах і перевіряєш чужий телефон, ти вже й так знаєш про все, що можеш там знайти...", – поділилася Климова з "Караваном історій".

Втім, актриса заявила, що змогла б пробачити зраду. Головною причиною її вирішення розлучитися була зовсім не невірність чоловіка, а те, що вони стали чужими людьми.

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

"Один вчинок Ігоря розставив всі крапки над "i". Ігор поїхав до Пітера на корпоратив. І в той час, коли чоловік повинен був сідати в поїзд на Москву, його телефон перестав відповідати. Я хвилювалася, набирала і набирала номер. А трохи пізніше мені подзвонив його друг, треба сказати, людина, яку я поважала, він був мені майже як брат, далеко не до всіх друзів Ігоря у мене були подібні емоції. Тому сказане ним сумнівів викликати не могло... Вкрай стривоженим голосом він повідомив, що Ігор прямо на вокзалі знепритомнів, впав і "швидка допомога" забрала його в лікарню", – розповіла вона.

Наступного дня Катерина Климова шукала чоловіка по всіх лікарнях Петербурга, а виявила в ресторані: "До цього дня я не почула від Ігоря ні вибачень, ні пояснень того вчинку: навіщо і для чого він зі мною так вчинив? Завжди думала, що люди, які кохають одне одного, повинні відчувати, що переживає в певних обставинах другою. Так, в общем-то, я зрозуміла, що, напевно, мене розлюбили. І все одно! Коли проходиш поруч з кимось такий довгий шлях – ми раділи народженню наших дітей, разом ховали мого батька – повинно ж залишитися хоч що-небудь? Я вважала себе не просто супутницею життя, думала, я друг! Тому для мене вся ця ситуація стала справжньою зрадою".