Міліченко Ірина
- Діма, ще минулого року ти в подробицях смакував майбутнє весілля. Чому так і не одружився?
- Ми з Катею поки вибираємо дату. Хочемо, щоб вся сім'я зібралася разом. Катін тато – моряк, по три-чотири місяці його немає вдома. Крім того, невідомо, які зйомки у мене будуть намічатися. Ми й не поспішаємо – штамп в паспорті нічого не вирішує. Може, у вересні розпишемось. Зараз не той час, щоб гроші витрачати наліво і направо. Ми навіть думали просто розписатися, зробити фуршет для близьких, а на зекономлені гроші виїхати у весільну подорож.
- А Катя тебе не ревнує?
- Не те, щоб зовсім ... Але у неї немає друзів-хлопців, а у мене – подруг. Ми не розуміємо такої дружби. Я ревнивий: хтось не так подивиться – вже привід. Це у мене від мами, вона в мене дуже ревнива: якось сказала, що якщо тата з кимось застукає, повісить обох на каштані на Хрещатику (сміється).
- Богдану Сильвестровичу скоро поставлять пам'ятник. Ваша сім'я вже схвалила остаточний варіант?
- Так. Ми розглядаємо ескізи. Одні хочуть один, інші – інший. Думаю, що визначимося найближчим часом. Пора вже.
- А сам зараз над чим працюєш?
- П'ятого червня в театрі ім. Івана Франка у мене прем'єра – комедія "Моя професія – синьйор з вищого світу". Я граю Ніколетта, молодого хлопчину. Зараз проблематично з проектами – багато закрили. Так що те озвучку якусь роблю, то весілля-похорон веду (посміхається).
- Ми з тобою спілкуємося на зйомках шоу "Хто зверху!" (Новий канал) – це битва статей. А яку жіночу та чоловічу роботу ти вмієш робити?
- Я можу ліпити пельмені. Бабуся мене навчила. Ми разом і вареники ліпили, і млинці робили. Можу помити посуд, пропилососити. Легко настрою техніку. Вмію колоти дрова, розпалювати багаття, садити картоплю, полуницю, збирати колорадських жуків ... Єдине, чого не вмію по господарству – прасувати сорочки.
- Тебе з дитинства привчали до праці?
- Мої дідусь і бабуся по батьковій лінії з села. Вони жили у Червонограді під Львовом. Зараз родичі переїхали під Одесу – батьки купили їм будинок. У них велике господарство: нутрії, кури, кролики ... Коли до них приїжджаю, то допомагаю: збираю черешню, агрус, вишню. А коли садимо картоплю – впрягаються все. Надягаємо косинки та працюємо. Брудної роботи не боюся.
- А влітку всією сім'єю кудись вибираєтесь?
- Я дуже люблю ходити з дідом Едиком по маминій лінії на риболовлю. Він мені прищепив дуже велику любов до цього заняття. Я раніше міг не встати на навчання рано вранці, але в п'ять ранку з дідом вже сидів з вудками біля річки. Він у мене браконьєр (посміхається). Ловить на всякі підривання і екранчики. А в Києві рибалимо з одним, композитором і продюсером Сашком Стегановим (група "Вхід у змінному взутті". – Авт.). Їздимо на Трофейне озеро, але велику здобич там треба відпускати. У Саші є все обладнання: гачки, спінінг, бойли (снасть для лову коропів). Такий кайф: встаєш о п'ятій ранку, приходиш на озеро, дістаєш вудки. Красота! Клювання, а потім борешся з рибою, підсак дістаєш. Пам'ятаю, як ми пірнали за вудкою (сміється). Стало клювати, Саня кричить: "Тримай вудку!" А вона вже пливе по озеру. Я роздягаюся і пірнаю за нею в холодну воду. Шкода, риба зірвалася.
- Який найбільший улов?
- У Таїланді я зловив рибу-місяць. Вона пласка і без луски, важила 12 кілограмів. Ловив на живу каракатицю, яка стріляє чорнилом. Тягнув рибу хвилин 40. Обожнюю риболовлю! Потім узяв рибу за зябра і прийшов з нею в ресторан на березі моря. Всі дивляться, захоплюються уловом. Ми з кухарем домовилися: половину риби він готує мені, а половину забирає собі і продає. А вона реально величезна. Я через півтори години прийшов – кулінар приготував мені три стейка.
Головні теми