Один із супутників Плутона ледь не розколовся навпіл

Вчені з США та Ізраїлю встановили , що найбільший супутник Плутона – Харон – в минулому ледь не розколовся навпіл , а стародавні катаклізми вплинули на формування екваторіального регіону супутника .

Такі висновки дослідники зробили на підставі даних , отриманих станцією New Horizons , пише naked-science.ru.

Знімки станції показують , що вздовж майже всього екватора Харона простягається ланцюжок каньйонів . Ці каньйони досягають ширини близько 50 кілометрів і глибини декількох кілометрів . Вони перетинаються з ділянками різких " скельних " височин . Для появи подібних утворень необхідна певна активність .

На думку дослідників, під шаром льоду на Харон може існувати вода, або ж вона існувала там раніше. Вчені змоделювали молодий Харон, який представляв собою густу суспензію з води і водного льоду з фрагментами кам'янистих порід з радіоактивними елементами, розпад яких злегка підігрівав всю суміш. Це робило лід більш податливим для сил гравітації, яких вистачило на те, щоб мільйони років стискати супутник, зменшуючи його в розмірах. При цьому лід на його поверхні, занадто далекий від джерел тепла, його дії практично не піддавався. Виниклі напруги між поверхневими шарами супутника і його надрами повинні були "скинутися".

Проведене вченими моделювання показало , що поки внутрішні шари Харона зменшувалися , зовнішні тріскалися , утворюючи каньйони . Моделювання також показало , що подальше замерзання Харона могло привести до розширення супутника і виникнення на його поверхні " скельних " підйомів .

Після того , як радіоактивність нагріла кам'янисті породи ядра Харона , лід знову підтанув , що викликало розширення супутника і збільшення тріщин на його поверхні . Такий процес коливань міг викликати довгий розкол його поверхні і створити гірські гряди , розташовані уздовж екватора .