Як кішка перестала гуляти сама по собі: історія приручення (інфографіка)

Дотепна і не позбавлена істини розповідь про взаємини людей і кішок є в казці Кіплінга "Кішка, яка гуляла сама по собі". Хоча, звичайно, цим питанням цікавилися задовго до виходу книги, але тільки в XXI столітті вченим, спираючись на дані вивчення ДНК, вдалося пролити світло на історію, що триває вже не одну тисячу років.

У 2000 році Карлос Дрісколл (США) почав системний збір ДНК у дрібних видів котячих. Після чого в його розпорядженні опинилося 979 проб з Південної Африки, Близького Сходу, Азербайджану, Казахстану, Монголії. Вчений очікував, що генетична структура диких кішок відрізняється в залежності від географії. І якщо ДНК домашніх кішок і представників якоїсь природної популяції будуть схожі, то схожість вкаже місце, де почалося одомашнення. У 2007 році були опубліковані результати цього цікавого дослідження.

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

Прабатько. Близькосхідна степова кішка – з неї все почалося.

ДЕ І КОЛИ: ДЕТАЛІ ЗНАЙОМСТВА

Довгий час переважала думка, що одомашнення кішки відбулося в Давньому Єгипті. Ніяка інша стародавня цивілізація не залишила стільки зображень цієї тварини. А вважати знайдені муміфіковані котячі тушки (звірята шанувалися як священні) можна не за кількістю, а за вагою – на тонни. Але, як виявилося, єгиптяни першими не були.

ХТО. Усі домашні кішки виявилися близькі до близькосхідної степової кішки, що мешкає в напівпустелях Північної Африки, дельти Нілу, Синайському півострові і Малій Азії.

ДЕ. Історики і географи виділяють особливий регіон – Родючий півмісяць, що займає території сучасних Лівану, Ізраїлю, Сирії, Іраку, південного сходу Туреччини і північного заходу Йорданії та дельту Нілу. Через поєднання клімату і географічного положення Родючий півмісяць став колискою цивілізації. Тут з'явилися землеробство і скотарство, зародилися перші міста.

Прогрес у землеробстві і заснування постійних поселень призвело до того, що будинкові миші так освоїли комори, що стали приносити чималий збиток. Що й дало шанс для зближення кішки і людини, який оцінив присутність в господарстві цього маленького і спритного мисливця на гризунів.

Кіт і людина подружилися 10 тис. років тому на Близькому Сході.

КОЛИ. Нагадаємо, що спершу одомашнення приписувалося стародавнім єгиптянам (приблизно 3,6-4 тис. років тому). Тепер довелося віднести цей момент в більш глибоке минуле. "Договір про мирне співіснування" був укладений приблизно 10 тис. років тому. Тим більше що в 2004 році на Кіпрі виявили поховання віком в 9,5 тис. років. У ньому поряд зі скелетом дорослого знайшли захоронені останки кошеня. Цікаво, що кішки ніколи не були аборигенами острова – вони прибули звідкись з людьми. Швидше за все, з найближчого до Кіпру Левантійському узбережжя (сучасні Сирія, Ліван, Ізраїль).

ЧОМУ. Але чому саме степова кішка? Чіткої відповіді поки немає. Можливо, зіграв роль той факт, що деякі види (наприклад, європейська або китайська гірська) менш терпимі до присутності людини. Погодьтеся, складно знайти спільну мову з тим, хто тебе на дух не переносить. Більш дружелюбні південноафриканська і центральноазійська дикі кішки. Але регіони їх проживання опинилися осторонь від місць, де почався прогрес людства. Цікаво, що в міру того, як землеробство вийшло за Родючий півмісяць, почалося завоювання нових просторів і одомашненої лінії степових кішок. Вчені вважають, якби вона не була завезена в Африку чи Азію, ми могли б спостерігати, як зближувалися тамтешні представники Homo sapiens і місцеві дикі види кішок.

НАВІКИ РАЗОМ: ПОДАЛЬШИЙ РОЗВИТОК ВЗАЄМИН

Крок за кроком дикі кішки, що пристосувалися жити по сусідству з людиною, обжили весь Родючий півмісяць. Втім, називати їх домашніми в ту епоху можна лише з великою натяжкою: кішки благоденствували в коморах, на звалищах, але не займали того становища, якого домоглися потім. У сучасному світі аналог тієї ситуації – єноти-полоскуни, які хитаються по задвірках американських міст.

В ДОЛИНУ НІЛА. Незабаром (через якихось кілька тисяч років) кішки опиняються в долині Нілу. Малюнки на стінах храмів і палаців свідчать про те, що коти в той час освоїли навіть покої фараонів.

Заборона на вивезення з Єгипту тварин-напівбогів існував багато століть. Тим не менше 2,5 тис. років тому коти вже мітили стіни в давньогрецьких полісах.

Мине ще кілька століть, і навантажені амфорами з зерном галери привезуть вусатих-смугастих, що давили щурів, які шастають на борту, в міста Римської держави. З I ст. н. е. імперія бурхливо зростає в розмірах, і домашні кішки подорожують разом з ними по світу, поширившись по всій Європі. Фахівці досі не можуть дати пояснення тому факту, що кішки виявилися на Британських островах раніше, ніж там висадилися перші римські легіони.

НА СХІД. Тоді ж коти рушили по натоптаних і "наплаваних" торгових шляхах в Азію – Індію, Китай. І тут розвиток котячого племені пішов особливим шляхом: там утворилися дрібні ізольовані групки домашніх кішок, усередині яких стали накопичуватися мутації. Так званий дрейф генів (коли ознаки, що не є ні сприятливими, ні шкідливими, закріплюються в популяції) викликав незвичайні забарвлення шерсті і деякі інші відмінності. Так виникли сіамські і бірманські аборигенні породи.

СТАРЕНЬКА ЄВРОПА. Про поширення цієї тварини в Європі на початку нашої ери свідчать знахідки у Німеччині, датовані IV-X ст. н. е., і часті згадки в живописі та літературі того часу. Про Середньовіччя можна вже й не згадувати. Саме тоді, завдяки старанням церкви, кішки (а також красиві жінки) стали всенеодмінно підсобницями нечистої сили.

НОВИЙ СВІТ. Як не дивно, про цей етап котячої еволюції відомо не так багато. Втім, є свідчення, що далекі предки Матроскіна (дідусь якого, як відомо, ходив на пароплаві "І. Ф. Крузенштерн") були присутні на каравелах Христофора Колумба. Одна з перших партій англосаксонських переселенців, яка прибула на кораблі "Мейфлауер", також везла через океан кішок, щоб ті контролювали чисельність гризунів і приносили удачу. Що стосується Австралії та Океанії, то там коти виявилися на заході епохи Великих географічних відкриттів в XVII ст.

СЬОГОДЕННЯ І МАЙБУТНЄ

Незважаючи на настільки довге існування, домашня кішка продовжує свою еволюцію. З одного боку, на таку ситуацію впливає те, що вона все та ж, про яку писав Редьярд Кіплінг – гуляє сама по собі. Вона все так само не друг і не слуга нам – вона просто живе поруч. Вона найчастіше здатна без нашої допомоги добути їжу, знайти пару, виростити потомство. З іншого боку, прорив в біотехнологіях дозволяє дати новий напрямок. Штучне запліднення, запліднення в пробірці, генні технології відкривають перспективи, які ми і уявити не можемо. Вже не рідкість гібриди домашньої кішки з дикими видами котячих – заради створення нових порід. Від схрещування з азіатською леопардового кішкою і каракалами отримані такі диво-звірі, як бенгал і каракот. На підході – "вусаті-смугасті", що несуть в собі гени трьох і більше видів.