Чому нам здається, що минув рік з початку війни

Психолог пояснила, чому нам здається, що минув рік, як почалася війна в Україні / Фото: Колаж: Сьогодні

54 день війни... Так, останнім часом ми відраховуємо дні. Не за календарем, не за місяцями та днями тижня. Ми помітили, що більшість просто перестає орієнтуватися в часі й розуміти, який сьогодні день. Здається, що з 24 лютого минув уже рік. Чому так, розповідає психолог Марина Журбенко.

У цій статті я спиратимуся на досвід людей, які пережили війну, а також на книги та наукові статті дослідників військової психології. Зібрала найважливіші пояснення, чому час у період війни так сильно спотворюється.

Проблема часу є актуальною у багатьох науках. Особливу увагу їй приділяє філософія, фізика та психологія. Час дуже тісно контактує з простором, тому що вони невід'ємні один від одного, якщо говорити про існування людини тут і зараз, тобто в часі і в просторі. Розрізняють час об'єктивний та час суб'єктивний. Багато вчених займалися дослідженням механізму сприйняття часу і дійшли висновків, що відчуття часу конкретною людиною – суб'єктивне. Сприйняття часу залежить від безлічі особистісних характеристик: віку (юні та зрілі), сімейного становища (холостяки, одружені люди, батьки сімейств), статі, освіти та культури, життєвого досвіду (що вступають у життя та вже літні люди). Воно може нестерпно довго тягтися, то вислизає, як пісок крізь пальці.

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

Ефект дисторсії (перекручування) особливо часто спостерігається в критичних ситуаціях або під час смертельної небезпеки для життя та здоров'я. Уповільнення часу пов'язане з тим, що у новій чи важливій ситуації мозок починає вбирати інформацію докладніше. Простіше кажучи, не час сповільнюється, а мозок пришвидшується. Наприклад, якщо людині кілька разів демонструвати те саме зображення, а потім показати нове, той буде впевнений, що на це нове він дивився довше, ніж на попередні. До того ж мозок споживає більше енергії, вдивляючись у незвичну картинку. У момент виникнення небезпеки або в період стресу нам здається, що все довкола відбувається ніби у сповільненій зйомці.

Уповільнення часу у критичних ситуаціях

Дослідники медичного коледжу Бейлор у Техасі вивчили феномен уповільнення часу у критичних ситуаціях. Для експерименту Девід Іглман, доцент нейробіології, психіатрії та поведінкових наук, та його колеги зібрали групу добровольців, які погодилися пережити жах схожий на страх смерті. Досліджуваних скидали з висоти 50 метрів спиною без страховки. Зрозуміло, вони падали на спеціальну сітку, яка виключала можливість серйозних травм, проте переляк учасників був величезний. Після першого стрибка всі зізналися, що за відчуттями вони падали набагато довше, ніж реально тривав політ. У цьому кожному випробуваному здавалося, що його падіння тривало приблизно третину довше, ніж падіння інших учасників експерименту.

Як вимірюється час

Суб'єктивний час вимірюється не годинами, хвилинами та секундами, а кількістю подій, що заповнили його. Час на війні тече за особливими законами. Це екстремальний час, на межі життя та смерті. А будь-який прикордонний стан викликає загострене суб'єктивне сприйняття навколишнього світу. Традиційне структурування часу на минуле, сучасне і майбутнє вже важливо ділиться на "до", "під час" і "після війни". Більшості з нас зараз притаманні певна романтизація довоєнного минулого та необґрунтовано оптимістичні надії на повоєнне майбутнє. Однак розуміння того, що до закінчення війни "доживуть не всі", диктує особливе ставлення до часу.

Мрії про світле повоєнне майбутнє зараз як ніколи поєднуються з прагматичним принципом "поспішати жити", "не будувати планів", "жити сьогоднішнім днем", бо будь-якої хвилини можуть убити або покалічити і тоді образ індивідуального майбутнього кардинально змінює зміст.

Значимість воєнного часу відбивається у його суб'єктивному сприйнятті кожною людиною, а й у реальній біографії людини – як час прискореного дорослішання (для молоді й дітей), набуття важливого, хоча й специфічного досвіду, радикальної зміни життя.

Як ми сприймаємо час під час війни

Екстремальна ситуація війни різко посилює суб'єктивність сприйняття часу, ставить людину на "екзистенційний рубіж" між життям та смертю. Проблема особистісного буття, існування людини, над якою в звичайних умовах рідко замислюються, на війні постає у всій практичній значущості, оскільки можливість насильницької смерті, можливість "зникнути без сліду" виявляється надзвичайно високою. Тому сприйняття особистісного часу як "вмістилища життя" стає загостреним ("Скільки ще залишилося?", "Як його використати?"). Виникає потреба "встигнути щось зробити, відчути, сказати, написати листа" тощо. Час на війні набуває принципово іншої цінності.

У ході самої війни "особистісний час" сильно залежить від ситуації, місця та умов, в яких опиняється людина, насамперед від ступеня близькості до самої війни (на фронті та в тилу; перед боєм, у бою та після бою; у наступі, обороні та відступі, у шпиталі, в укритті чи підвалі тощо. Водночас звичка до бойової стресової ситуації з часом знижує гостроту переживань екзистенційних проблем, включаючи такий захисний механізм психіки, як "притуплення почуттів", іноді послаблюючи навіть почуття самозбереження.

Війна, безумовно, змінює й просторовий досвід більшості її учасників, які у мирний час ніколи не опинилися б у тих місцях, в яких вони побували під час війни. До війни людина, зазвичай, живе у досить вузькому "внутрішньому" просторі (селі, місті, районі тощо) і рідко опиняється за його межами. Це стосується кількості людей, з якими нам доводилося взаємодіяти до і під час війни. Війна вириває її зі звичного оточення і викидає у широкий "зовнішній світ", в "інші краї", хоча водночас вона часто опиняється в обмеженому, а часом і замкненому просторі. Війна дає багато нових ракурсів у сприйнятті простору, зокрема й місця, як фактора захисту чи небезпеки, труднощів пересування та тяжкості побуту, як перешкоди на шляху до миру та повернення додому.

Всі перераховані вище обставини доводять, що в екстремальних ситуаціях людині здається, що все навколо рухається дуже швидко, а вона сама все робить повільно. Подібне спотворення відбувається тому, що в прикордонних ситуаціях ми швидше засвоюємо нову і буквально життєво важливу інформацію. У цей час активізується особлива ділянка мозку, яка накопичує всі враження, що виникають у небезпечній для життя ситуації. Саме тому спогади про жахливі події відрізняються глибиною та яскравістю. І чим більше деталей та вражень про ситуацію зберігається в пам'яті, тим довшим здається нам пережитий момент. Ця ж властивість мозку є причиною того, що дорослі та діти по-різному сприймають протягом часу. Малюку один день може здаватися цілим роком, тому що він переживає набагато більше відчуттів. А для дорослої людини навколишній світ загалом звичний, і, як наслідок, вражень відкладається набагато менше. Саме тому чим старшими ми стаємо, тим швидше пролітає час.

Користуючись досвідом людей, які пережили війну, ми завжди маємо більше шансів максимально якісно структурувати свій час у період військових дій. Так, це зараз надто важке завдання для нас, адже кожен має свій особистий фронт. Хвороби, на жаль, не беруть відпустку під час війни, а діти – не припиняють рости, вимагати розвитку та ще більшої уваги (у контексті гаранта безпеки від значних дорослих). На жаль, ми не знаємо, як розвиватимуться події далі, але ми всі точно знаємо, що немає на планеті нічого постійного. Війна точно закінчиться і ми, на той час, надто глибоко подорослішаємо.

Раніше ми розповідали, Як не збожеволіти, якщо немає зв'язку з близькими, які опинилися в зоні бойових дій.