Анастасія Білоусова
Прийнято вважати , що в ченці йдуть не від хорошого життя. Скільки разів ми самі говорили через відчай фразу: "Все, йду в монастир!" Але батьки святої Лаври кажуть: "Ні шлунок, ні серце, ні іншу нужду за стінами монастиря не опустиш. Від себе і від проблем не втечеш. Хто приходить не задля Ісуса, а заради хліба смаку, той у монастирі не затримається".
ШЛЯХ. Ієродиякон Олег в Лаврі вже 4 роки. "У мирському шлюбі у мене була хороша дружина, трикімнатна квартира в Харкові, робота, друзі, – згадує чернець. - Все було добре, але всередині була якась порожнеча. Ніби п'єш і не можеш напитися. Стосунки з дружиною стали іншими, ми думали розлучитися. Коли став відвідувати церкву, ми задумалися, як відновити колишні стосунки і уникнути розлучення. Я задав дружині питання: "Відмовитися можна, але чи готова ти прийняти мій шлях, чи готова ти до змін?" Вона чесно сказала, що не готова. Я щиро молився преподобним отцям Печерським і покровителям сім'ї, просив їх допомогти мені зрозуміти, куди йти. І в цьому спорі перемогли отці Печерські. Сімейні стосунки перервалися за обопільною згодою. Я став частіше ходити на служби в Харківський монастир, читав житія святих отців. Духовний наставник бачив мою тягу до чернецтва і потихеньку підводив мене до цього. Коли я запитував: "Як же я залишу батьків? Вони у мене вже старенькі..." Він відповідав: "Не переживай, якщо буде на те воля Божа, прийде час, і ти сам не зрозумієш, як опинишся в монастирі". Так і сталося. Перед Великим постом батюшка подзвонив мені: "Ну що, хочеш в монастир?" Я спокійно відповів: "Хочу". Він запропонував з'їздити в Києво-Печерську лавру. Я й подумати не міг про Лавру Київську, навіть страшно стало. Але мені дали шанс, і я не міг ним не скористатися. Пізніше моя дружина зі своїм другим чоловіком повінчалася у нас в Лаврі. І я надав їм посильну допомогу в організації. Вони й дочку свою хрестили у нас, стали справжніми християнами".
ДОГЛЯД У МОНАСТИРІ.Коли Олег вперше приїхав до Лаври, то взяв із собою фотоапарат. Зробив 10 кадрів і сховав його. "Мені стала нецікава зовнішня краса Лаври, – згадує чернець. - Зацікавила внутрішня її сторона. Я щиро закохався в Лавру. Коли повернувся в Харків, відчув, що хочу назад. І знову поїхав до Києва. Якщо раніше я жив у трикімнатній квартирі, то тут нас було троє в маленькій келії. Чемодан стояв під ліжком, бо іншого місця не було. Там навіть для книг місця не вистачало, не те, що для речей. Мій перше послух був в Печерах, уявляєте? Ось я тільки з вокзалу – і вже серед преподобних отців! Це незабутньо. У мої обов'язки входило дивитися за порядком, щоб свічники були прибрані, відповідати на запитання відвідувачів". "Так, це не туалети прибирати, – кажу я. "А чому ви вважаєте, що прибирати туалети – поганий послух і не благодать? - Відповідає чернець з посмішкою. - Це найголовніший послух! Хоча я ще багато думав. Якось у розмові з владикою Павлом запитав його: "Напевно, кожен чернець рано чи пізно починає шкодувати про те, що вступив на цей шлях". А він перехрестився і сказав: "Ось тобі хрест – жодного дня я не пошкодував що став ченцем. І ти не шкодуй". Через три роки Олег здійснив чернечий постриг, після чого його благословили маленькою окремою келією.
РЕЖИМ ТА ПРАВИЛА. Літургія в Печерах починається в 5:30 , тому вставати ченцеві потрібно до 4 ранку. Більшість же прокидається в 5:30, щоб до 6:00 потрапити на опівнічну – ранкову молитву. Сніданку немає, обід о 12 годині, вечеря після вечірньої молитви – в 20:00 або 21:00. Вдень "по немочі" дозволяється у келії випити чай, хоча і не заохочується. Трапеза для монаха – це продовження богослужіння, тому вона повинна бути в певному місці. Багато послушники навіть в суворий піст, коли нічого не можна їсти, все одно приходять в трапезну і читають молитви.
А ще кожен інок зобов'язаний бути охайним: голова і борода чисто вимиті, в келії прибрано – намісник Лаври в цих питаннях вкрай суворий, може розсердився за безлад, бруд або пил.
ТАБУ. "Як говорить апостол Павло, "Все мені дозволено, але ніщо не повинно володіти мною", – говорить чернець. - Треба навчитися володіти сучасними гаджетами так, щоб вони не стали володіти нами. Нам не забороняється телефон або інтернет, але зловживати ними мало хто наважується. Відмовитися від алкоголю і тютюну просто, а от від солодкого – складно. Правду кажуть, що солодке люблять ченці та діти. Я навчився отримувати задоволення від квашеної капусти. В пост їжа дуже скромна – картопля, капуста, деякі ченці навіть не ходять на трапезу. У певні дні на трапезі дозволяється певна кількість вина напівсолодкого або сухого. А ось м'яса – не можна. Але якщо вже з'їв – небеса не разверзнуться. Не їж сам – не осуджуй тих, хто їсть. Тому що оскверняти людину, не те, що входить в нього, а те, що виходить від нього – злі слова. Тут потрібна мудрість і розуміння. Один з батьків розповідав, як його запросили перед Великим постом в гості люди і з великою любов'ю приготували курку. "Було б великим гріхом образити цих людей відмовою, ніж скуштувати цю курку", – говорив він. Волосся і бороду теж стригти не можна , хоча суворого правила немає. Владика Павло відразу помічає , якщо хтось підстриг бороду , робить зауваження . У нього дар – все бачити і помічати. Здається, що він начебто осторонь , зайнятий справами , але він все про нас знає , відчуває кожного.
АТАКА ПОБУТОМ. " Перші дні в Лаврі минули легко. Ти готовий для Бога не їсти, не спати, віддати все, – згадує ієродиякон Олег. - З часом це почуття трохи притупляється. Починається духовна боротьба. Щоб ми стали вправнішим, Господь певним чином відступає від нас, відпускає свої руки, і ми падаємо. Дивимося, як діти, неодмінно в небо: "Ну як же так? Я ж тобі так вірив!" Але Отець наш мудрий, знає, що якщо дитина не впаде, то не навчиться ходити. Ворог роду людського завжди шукає слабину. У когось це інтернет, у когось книги , у когось ще щось. Ченцеві можна виходити в місто, але небажано. Святі отці кажуть: келія тебе всього навчить... якщо в ній не буде телевізора. Я намагаюся не виходити, навіть якщо потрібно в аптеку – прошу когось. Світ розсіює душу. Це як акваріум: викинь рибку з нього – і вона буде якийсь час борсатися, але їй буде важко, і, швидше за все, вона загине. Після перебування в миру повертаєшся розбитим".
ВИХІД У СВІТ. Коли монах вирішується відвідати рідних, батюшки радять одягатися в мирський одяг – люди по-різному реагують на ченців, ставлять дурні питання, лихословлять. Тому Олег витягує зі своєї забутої валізи джинси, сорочку , куртку. "Звичайно, у батьків режим збивається. Спочатку вона думала, що я тут з голоду вмираю, готувала, як на п'ятьох, – каже монах. - Якось я запитав у батюшки: " Ось прийду я в гості і буду командувати: це я буду їсти, а це ні? " А батюшка каже: "Ти ж не йдеш до кого завгодно в гості? Це ж твої рідніі. Нехай вони для тебе трохи попрацюють і приготують не м'ясо, а рибу". Мама досі, коли приїжджаю, зітхає: ось у всіх сім'ї, діти, а у мене немає. Але я їй кажу: "Ти ж хочеш, щоб мені було добре? Так ось, у Лаврі мені добре". Вона зітхає і погоджується. Адже чернець – це молитовник за весь рід, і у мами вистачило сил і мудрості зрозуміти глибину цих слів".
Читайте також:
Головні теми