Ганна Ковпак
Редакторка Два базових афекти, якими перенасичена сучасна нарцисична реальність – це заздрість і сором. У соцмережах торжествує ярмарок марнославства і бездоганності. Краса, худоба, успішність та ефективність, що демонструє фасадне благополуччя і награні веселощі в простій смертній і недосконалій людині породжують масу емоційного відгуку, який іноді досить проблематично нею контейнерується і перетравлюється.
Що діяти і як справлятися з емоціями, які викликає чужа показна досконалість, розповіла психолог Марія Долгих.
"Для початку хочеться відзначити, що емоційна захопленість чужим успіхом і звичка порівнювати себе з кимось виростають на благодатному грунті нарцисичної травматизації. Тобто не всі поголовно люди відчувають постійний пресинг, зустрічаючись з чужим незаперечним успіхом, і навіть не всі концентрують навмисно свою увагу на цьому, неминуче потрапляючи в зону недостатньо хороших, улюблених, знаменитих і прекрасних. Для того щоб людина відчувала, що її самоцінності загрожує небезпека у зв'язку з успішністю якихось інших людей, у неї мусить бути сформована звичка порівнювати себе з оточуючими і шукати в собі вади, слабкі місця, червоточинки і сліпі плями", – стверджує Марія.
На думку психолога, порівняння зазвичай відбувається не на власну користь, адже об'єкти для порівняння обираються за принципом "успішний син маминої подруги", коли людина несвідомо фокусується на людях, яким з якихось видимих критеріїв вона об'єктивно програє.
"Оскільки такий фокус формується в ранніх відносинах і відображає травматичний досвід, він захоплює всю увагу людини, змушуючи знову й знову проживати ті почуття, які так ранили дитячу самооцінку й руйнували віру в себе. Увага звужується, власна недосконалість стає опуклою і відчутною, чужа непогрішність – також, і ось вже хочеться провалитися під землю від сорому і одночасно вгризтися в горло прекрасному антиподу, щоб якось допомогти собі в переживанні нестерпної заздрості", – пояснює Долгих.
Водночас вона відзначає, що якщо почуття знаходяться на такому токсично високому рівні, то це насамперед говорить про те, що людина глибоко фрустрована в своїх найважливіших потребах, які через ці почуття й намагаються стати для людини поміченими й впізнаваними.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ
"Про які потреби говорить заздрість? Енергія заздрості спрямована на присвоєння собі тієї цінності, яку ми побачили в іншій людині. У заздрості є 2 почуття: бажання і злість. Друга дає енергію на досягнення бажаного. Проблема в тому, що багатьом з нас з дитинства говорили, що заздрити – погано. Нібито можна свідомо обрати, що відчувати в тій чи іншій ситуації. І тоді більшість людей не можуть зізнаватися собі у власній заздрості, тим самим позбавляючи себе можливості розпізнати власну потребу, яка стоїть за цим хорошим і дружнім людині переживанням. Залишається тільки злість на того, у кого добре виходить, і ця злість труїть людину, а іноді й її оточення, ні на крок не просуваючи ні до щастя, ні до задоволення. Для задоволення потрібно дозволити собі хотіти те, що є у іншого і дозволити собі це отримати", – пояснила психолог.
Водночас вона відзначила, що тут є ще одна пастка, яка досить ефективно вирішується, якщо їй приділити належну увагу в межах психотерапії. Оскільки усвідомлювати свої потреби мало кого навчають, людина далеко не завжди добре розуміє – чому конкретно вона заздрить. За заздрістю до спроможності може стояти бажання мати успіх у жінок, або просто – у конкретної однієї жінки. За заздрістю до молодості може стояти бажання людської уваги і страждання від самотності. Буває взагалі, що того, чому людина заздрить – у іншого й немає. А є тільки проекції заздрісника, з його сильного дефіциту.
"Справлятися з заздрістю глобально допомагає краще розуміння – чого ж конкретно мені не вистачає, коли я дивлюся на цю красиву картинку чужого успіху. Що в своєму житті я не роблю для того, щоб це відчуття, цінність, які я бачу в іншому – пережити як свої? Як я можу для себе це забезпечити в своєму індивідуальному стилі? Не намагаючись повторити подвиг "сина маминої подруги", з яким мене нескінченно порівнювали в дитинстві, і не заради самого "подвигу", а для себе, щоб мені в цьому було добре. Ставлячи собі такі питання рано чи пізно стане зрозуміло – чого саме мені так сильно не вистачає і як я можу це отримати", – радить Марія.
А ще з заздрістю допомагає справлятися здатність випробувати щире захоплення чужим успіхом, без спроби самопринижуючого порівняння не на власну користь, а просто так: тому що людина крута, і здатність давати їй це визнання. Але для такої позиції необхідно, щоб власний голод за визнанням був певною мірою насичений. Коли людина в контакті зі своїм здоровим нарцисизмом і добре знає, в чому вона молодець, крута і взагалі красунчик! Тоді визнання іншого дається легко й вільно, а разом з ним і заздрість виражається, а не ховається і пригнічується, говорить психолог.
"Але якщо комусь все життя говорили, що тільки "син маминої подруги" заслуговує любові та схвалення, потрібно вчитися фокусуватися на власних достоїнствах і сильних сторонах, дивитися на себе схвальними очима. Бути собі другом там, де ніхто до цього не ставав вам другом. Іноді на це потрібен час і чужі очі, які не засуджують, а підтримають, перш ніж вийде так дивитися на себе самого", – зазначила Марія.
Довгих також пояснила, що таке сором і що за ним ховається: "Сором – виключно контактне, соціальне почуття, яке регулює адекватність, вписуваність людської поведінки в соціо-культурні межі тієї групи, до якої вона належить. Сором – це природний регулятор розміру людини, місця, яке вона посідає у групі, соціальній прийнятності його проявів, дистанції між людиною і навколишнім середовищем", – зазначила психолог.
На думку Марії, схильність до надмірної токсичної сором'язливості так само формується в ранньому дитинстві на фоні неделікатної батьківської поведінки з тендітною самоцінністю дитини, в період, коли вона проживає власну психологічну автономію.
"Сам цей процес є для дитини болючим, наповнений переживанням знедоленої людини і певним приниженням, через яке дитина змушена усвідомити своє реальне місце в світі і житті батьків, прощаючись з власною дитячою грандіозністю. Якщо в такому непростому процесі дитині не надали достатньо підтримки, залишаючи її емоції без уваги, або ж розрив був різким і болючим, так само як і навпаки – батьки так і не дозволили дитині зустрітися зі своїм реальним розміром, потураючи її грандіозності, всі ці результати формують нарцисичну вразливість, і схильність переживати в дорослому віці токсичний рівень сорому", – пояснила психолог.
Соромно, коли занадто гарний, соромно, коли не достатньо гарний, соромно, що хтось може подумати, що не достатньо гарний, соромно, коли гарний хтось інший, без прив'язки до того, чи гарний я сам в цей момент, соромно зізнатися, що соромно, ну і т. д. Сором перестає працювати над своїм прямим завданням – регулювати кордон контакту з навколишнім середовищем, і перетворюється на тотальну зупинку збудження, тому що соромітним може стати практично будь-який порух, якщо подивитися на нього досить критичним поглядом, каже психолог.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ
На її думку, критика, несхвалення, а іноді й просто відсутність інтересу, не достатнє вихваляння, захоплення і обожнювання можуть сприйматися нарцисично травмованою людиною як тотальне відкидання, шокуючи його в токсичний паралізуючий сором чи такий, що викликає сильну лють, яка іноді супроводжується такою ж непереборною заздрістю.
Водночас, друга сторона токсичного сорому – повна безсоромність, коли чутливість до сорому просто відключається від нестерпності її надлишку, і людина починає творити що заманеться, бравуюючи тим, як їй все можна, і як її не турбує чужа думка.
"Людина в соромі виявляється в двох випадках. Або це переживання сигналить їй, що вона робить щось не так, поводиться негідно, неадекватно, чи невідповідно до ситуації, або не тотожно самій собі, і тут порятунок від сорому відбувається природно – через корекцію власної поведінки. Чи, потрапляючи в травматичний досвід, людина не дозволяє реалізуватися своєму збудженню, будь-якому живому імпульсу через сильний страх зустрітися з чужим відкиданням і неможливістю перевірити це у відносинах. Такий сором лікується поверненням до власної вітальності. Оскільки він завжди покликаний зупинити якесь заборонене збудження, яке людина не може собі дозволити реалізувати через хворобливості раннього досвіду. Коли реалізація того дитячого збудження, тієї потреби зустрілася з відкиданням і недостатньо емпатійним ставленням в сензитивний період", – зазначає Долгих.
На її думку, долати сором'язливість краще в безпечних відносинах, які приймають. Оскільки й ступінь ретравматізації у нарцисично вразливих клієнтів дуже високий, а також, нечутливість до чужих кордонів, як наслідок нечутливості до власних, тягне за собою неминучі помилки, які набагато легше сприймаються спеціально навченим і налаштованим на підтримку вас, як клієнта, фахівцем, ніж звичайним оточенням, від реакції якого буває дуже легко поранитися.
"При схильності до переживання токсичних емоцій перше, що доводиться робити в терапії, це вчити клієнта самоспівчутливому відношенню. Оскільки великий відсоток дискомфорту, в якому йому доводиться жити, сформований його звичкою дивитися на самого себе саме тим поглядом, який критикує, відкидає, порівнює і знецінює. І дуже важливо вчитися відмовлятися від такого до себе ставлення на користь такого, що підтримує, дружнє, схвальне і тепле. Коли така звичка сформована і людина починає зупиняти себе хоча б через раз на думках, коли себе лає, і свідомо знаходить собі підтримку, половина справи вже зроблена", – підсумувала Долгих.
Тим часом психолог пояснив, хто такий сильний чоловік. За словами Михайла Лубківського, такому чоловікові не потрібно доводити всьому світу, який він крутий.
Головні теми