Ганна Ковпак
Редакторка 
Бути щасливою мамою можна, головне – ставитися до всього простіше, обов'язково знаходити час на себе і дозволяти собі робити те, що подобається. Сьогодні.Lifestyle розпитали відомих жінок, що для них означає материнство і як, незважаючи на всі клопоти, залишатися щасливою мамою.
Які риси зіркові мами помічають в своїх дочок – дивіться відео:
Героїнями нашої спецрубрики Happy mama вже стали керуюча ресторанами "Сім'ї Діми Борисова" Лена Борисова, експродюсер "Орла і решки" і співзасновник мережі шкіл Наташа Шталтовна, начальник відділу креативу і контенту ЦУМ Маруся Коваль, письменниця Ірина Говоруха і дизайнер Катя Сільченко.
Сьогодні про материнство розповіла засновниця Ukrainian Fashion Week Ірина Данилевська.
Ірино, ви народили свою дочку Богдану відразу після закінчення університету. Як і коли ви зрозуміли, що готові до народження дитини?
Коли ми з чоловіком вирішили, що хочемо мати дитину, нами керували два нерівноцінні стимули – любов і традиції. Хоча і тільки любові було б достатньо. Але в недалекому минулому мати дитину після закінчення навчання (в моєму випадку – університету) було неофіційною традицією. Один етап твого життя закінчився, інший, робота, ще не настав. Вважалося, що це непоганий час для народження дитини.
На наше розуміння, чи були ми "готові", то нам здавалося, що "так". Тим більше, і це важливо, що ми ще до весілля встигли пожити разом (що було досить сміливо, в той час), встигли зрозуміти, як ставимося до побуту. І, звичайно, встигли мільйон разів обговорити наші принципи виховання.
Ви вийшли на роботу, коли дочка була ще маленькою. Це був журнал "Єва", який ви задумали разом зі своєю подругою. Не страшно було з маленькою дитиною починати нову і першу для вас справу?
Я вийшла на роботу після декретної відпустки... до відділу листів і соцдосліджень Українського телебачення. На саме телебачення мене не взяли, тому що перед розподілом в університеті дізналися, що я вагітна, і поділилися цією інформацією з моїми майбутніми роботодавцями.
Так мене, "розумницю і красуню" (це частина назви дитячої книги, якщо що), замість бажаного відділу літературних і театральних програм відправили "на заслання" до найбезперспективнішого, на думку моїх однокурсників, відділу. За що я і сьогодні вдячна долі. Тому що робота з листами слухачів і глядачів навчила мене багато чому.
А журнал "Єва" з'явився трохи пізніше. Коли дочці було вже майже п'ять років. Тобто, дорослою самостійною дитиною вже була. З приводу "починати", було зовсім не страшно. Тому що ми з моєю подругою Євою, і наші чоловіки й гадки не мали, у що ми вплуталися. Надлишок мрій, нестача грошей і фахівців, постійні відрядження... і захоплені листи читачів. Так починалася "Єва".
Ви виховувала свою дочку, як вас виховувала ваша мама? Чи на якісь речі ви наклали табу в методах виховання?
Я рано втратила тата і маму. Тому мене виховували бабусі і старший брат. А ще наші численні родичі, друзі моїх батьків. Така кількість дорослих, порядних, розумних людей поруч пішла мені на користь. Слово "толерантність" я дізналася не з Великої радянської енциклопедії. Його там просто не було. Порядність, відповідальність, теж.
Мені багато дозволяли. Але і вимагали досить. Тому мені не потрібно було щось кардинально міняти в системі виховання. Ну, хіба що нашій дочки з дитинства було більше, ніж мені, знайоме слово "самостійно".
Вашій дочці Дані зараз 33 роки. Озираючись назад, скажіть, чи впливає робота на материнство і чи допомагали вам професійні якості і навички в батьківстві? І чи виникало у вас почуття провини, яке накриває багатьох мам, які працюють?
Колись я мала досить важку розмову з моєю подругою, яка довго була зі своєю дитиною вдома, не працювала. І вона дорікнула мене, що я мало часу проводжу з донькою. А я пояснювала, що "бути разом з дитиною", це спільно щось робити, грати, читати, спілкуватися...
Бути вдома і "бути з дитиною" – різні речі. Я використовувала наш час разом максимально ефективно. І я дуже задоволена результатом!
Стосовно моїх професійних навичок, то допомогло не тільки вміння спілкуватися і ерудиція. Уміння організовувати свій час, час дитини, вміння розставляти пріоритети, шукати компроміси там, де це доречно, – це навички, які однаково корисні і в родині, і на роботі.
Ваша дочка вже сама мама. Поділіться секретом, як досягти хороших і довірчих відносин з дорослими дітьми?
Довірчі відносини в будь-якому віці базуються на чесності, повазі один до одного і відсутності "подвійних стандартів". Повторюся ще раз. Це основи довірчих відносин в будь-якому віці і при будь-якому рівні близькості людей.
Ви вважаєте себе щасливою мамою? І як досягти цього стану тим, у кого відбулося "вигорання"?
Я щаслива дружина, щаслива мама і щаслива бабуся. Але ми всі живі люди. Буває час, коли я також втомлююся, втрачаю витримку. Особливо виснажливою і загрозливою може стати наша мультизадачність. Ми можемо все – і працювати на роботі, і працювати вдома, і займатися дитиною, і допомагати в благодійних проектах або бути волонтером... Звичайно, таку напругу важко витримувати довго навіть українським жінкам, чия стійкість до стресів, по-моєму, має світову славу.
Але і ми втомлюємїю, не такої критичної, стадії втоми, я б порадила кілька дуже простих і важливих речей. Мені, принаймні, вони допомагають.
Перша, чесно сказати собі, "я втомилася". Себе не потрібно обманювати ніколи. Прийняти це боляче, але з собою потрібно бути чесним. І реальна оцінка свого стану – вже початок виходу з цього стану.
Друга річ, яку я роблю, я повідомляю про те, що я втомилася. Чоловікові, дочці, близьким людям, іноді навіть колегам. Коли оточуючі мене люди знають про мій стан, вони швидше зрозуміють природу того чи іншого вчинку, допоможуть мені, візьмуть щось "моє" на себе, поспівчувають, спробують заспокоїти... І в будь-якому випадку розумітимуть, що зі мною. А це важливо.
Третє, що мені допомагає, – прохання про допомогу. Я завжди допоможу тому, хто просить допомоги. Але іноді через справи, щільний потік інформації, через напружене життя ти просто можеш пропустити німе прохання. "Не вважати" її. Я думаю, що не варто соромитися. Що це абсолютно нормально, і навіть якось по-людськи, попросити про допомогу. (П'ять разів використане слово "допомога" в одному абзаці повинне остаточно вас переконати в моїй впевненості, що це працює).
І, так, вам доведеться вибудувати пріоритети, і від чогось відмовитися. Хоча б на деякий час.
Ну, якщо вже пішла нумерація, то четвертий порада – спіть. Колись мій чоловік запитав мене, як я знімаю стрес. Мені були запропоновані різні варіанти відповіді – від алкоголю до баскетболу. Але я просто сплю.
П'яте. Last but not least. Зверніться за професійною допомогою. Це я вам, як мама двічі дипломованого психотерапевта, раджу.
Читайте також інтерв'ю з Лєрою Бородіною про принципи виховання, гендерну нерівність і улюблені книги.
Головні теми