Зрозуміло, ввічливість – це чудово, коли мова йде про етикет, але варто тільки розширити ці правила на інші аспекти життя людського суспільства – і все починає розвалюватися. Фактрум попереджає: в цих випадках ваша ввічливість може повернутися проти вас!
1. Ввічливість за кермом – те саме, що і вбивство
Простий приклад. Ви ведете машину в правому ряду по вулиці з одностороннім рухом, причому смуг на цій вулиці – дві. Тут ви бачите, що якась добре одягнена дівчина намагається перейти дорогу, пише factroom.ru.
Вона знаходиться в декількох кварталах від найближчого перехрестя, пішохідних переходів поблизу теж немає, вона, очевидно, поспішає, і цілком може просто застрягти там, так і не перейшовши на той бік. Ви злегка пригальмовуєте, зустрічаєтеся з нею очима, а потім махаєте рукою, показуючи, що можна переходити.
І стаєте вбивцею.
Адвокати давно знайомі з подібними ситуаціями. У них для цього навіть є спеціальний термін – "Хвиля смерті". Проблема полягає в тому, що коли водій дозволяє пішоходу перейти дорогу, тільки для того, щоб здаватися ввічливим, пішохід підсвідомо припускає, що водій вже озирнувся навколо.
Зрештою, він навряд чи став би махати, не перевіривши попередньо всі сусідні смуги, вірно? Ні, не завжди.
Найчастіше буває так, що жест водія означає лише "якщо ви зараз станете переходити дорогу перед моєю машиною, то я вас не переїду". Зауважте, в розглянутому прикладі ніде не вказано, що ви перевірили, що діється позаду вас.
У результаті з'являється відмінний шанс того, що саме ви будете відповідальні за те, що добре одягнена дама перетвориться на фарш, коли її зіб'є машина, що летить по сусідній, лівій смузі (з якої пішохода на дорозі не видно).
Те ж саме відноситься і до ситуацій з поворотом ліворуч (за правилами, водій, який вирішив повернути ліворуч, повинен спочатку пропустити тих, хто їде по зустрічній смузі). Махніть кому-небудь з ввічливості, не перевіривши попередньо смуги поруч з вами, і у вас з'являться хороші шанси потрапити до лікарні. Тому що хороші манери не скасовують правил дорожнього руху.
2. Ввічливість по відношенню до начальника може призвести до загибелі невинних людей
Напевно всі стикалися з цим: ваш начальник зробив дурість. Однак ви не говорите йому щось типу: "Ну і звідки ви взяли ці цифри у звіті? Зі стелі? Ви взагалі усвідомлюєте, що робите"? Ні, це вважається грубістю.
Замість цього ви дієте делікатніше: "Ой, а знаєте, що складніше всього на світі? Математика! І електронні таблиці. Навіть не уявляю, як з цим можна розібратися".
Промовляючи все це, ви ще й жестикулюєте, щоб виглядати переконливіше в очах начальника. Експерти називають це "пом'якшена мова".
Є кілька досліджень, що дозволяють припустити, що ввічливість слід внести в список речей, заборонених для співробітників авіакомпаній. Проблема в тому, що для того, щоб розшифрувати важливий і делікатний натяк на дурість, потрібно куди більше розумових зусиль, ніж на розшифровку прямолінійної і грубої вказівки на помилку.
Причому це шкодить не тільки нашому гіпотетичному "бізнесу". "Пом'якшена мова" може призвести до загибелі цілком реальних людей: приблизно 80% катастроф літаків відбуваються через людські помилик. А от чого не показує ця статистика, так це того, скількох катастроф можна було б уникнути, якби люди на борту не грали в словесні ігри, намагаючись бути чемними зі своїми начальниками.
Тим не менш, є кілька досліджень, що дозволяють припустити, що ввічливість слід внести в список речей, заборонених для співробітників авіакомпаній, особливо у випадках, коли другі пілоти повідомляють життєво важливу інформацію командиру.
Один такий випадок стався в 1982-му році, коли літак компанії Air Florida готувався летіти до Вашингтона. На крилах літака утворилася небезпечна кількість інею, і другий це знав. Але замість того, щоб прямо сказати: "Командире, на крилах занадто багато льоду", він сказав: "Дивіться, лід просто висить там, ах, ззаду, ззаду там, ви бачите це"?
Коли командир не зрозумів, на що йому натякають, пілот спробував ще раз: "Подивіться на всі ці бурульки там, ззаду і всюди". Але його як і раніше не розуміли.
Все, що зробив цей хлопець за допомогою свого повідомлення – вселив командиру помилкове відчуття безпеки.
Після ще однієї невдалої спроби ввічливо поговорити з командиром, і сказати йому, що летіти небезпечно, літак злетів. Через кілька хвилин пілот нарешті сказав все прямо, і його зрозуміли. Його наступною фразою було: "Ларрі, ми знижуємося, Ларрі".
У той день як мінімум 78 осіб пошкодували про те, що другий пілот не сказав відразу все як є.
3. Гарні манери в розмові заважають жінці висловлювати свою точку зору
Ввічливість і етикет, в принципі, зводяться до того, що людина знає своє місце і діє відповідно. Припустимо, якщо ви студент, то формальне звернення до викладача – це ввічливо. А якщо ви потрапили на королівський банкет, то передбачається, що ви будете наповнювати столову ложку лише на дві третини.
Давайте подивимося, як розмовляють чоловіки і жінки. Жінки зазвичай використовують діалогові конструкції, які підкреслюють участь, близькість і групову гармонію.
Чоловіки, з іншого боку, немов ведуть словесний матч, в їхній мові часто бувають паузи, відповіді можуть затримуватися, і так далі. І це чудово тоді, коли чоловіки розмовляють з іншими чоловіками – вони всі використовують приблизно однакову тактику.
Але в бесідах групи, до якої входять як чоловіки, так і жінки, жіночий стиль спілкування сприяє придушенню жіночих потреб, він сприяє підпорядкуванню чоловікам для того, щоб підтримати гармонію в групі. Таким чином, жінки ставлять себе на нижчу ступінь соціальної ієрархії.
Причому відбувається це навіть тоді, коли жінка має більш високий соціальний статус, ніж чоловік, приміром тоді, коли пацієнт-чоловік розмовляє з жінкою-лікарем.
Було проведено одне дослідження, головною метою якого було з'ясувати, як багато часу в розмові припадає на частку чоловіків і на частку жінок, і що більш важливо, з'ясувати, як вони почуваються, якщо час розмови, якщо ці частки – не рівні.
Дослідники приховано записували розмови між випробуваними чоловіками і жінками, після чого провели опитування. У ході опитування з'ясувалося, що всі жінки вважали, що вони в розмові отримали достатньо часу, і все справедливо, хоча фактичний час їхньої розмови варіювався від 8 до 42%.
Тим часом, чоловіки скаржилися, що вони не отримали справедливої частки часу розмови, навіть у тих випадках, коли вони домінували в розмові 75% часу.
4. Ввічливість зі своїм лікарем пригнічує інстинкт самозбереження
Бути не надто уважним по відношенню до свого лікаря схоже на дуже погану ідею. Однак проблема є і тут, і виникає вона тоді, коли короткострокова потреба бути ввічливим виявляється сильнішою, ніж довгострокова потреба не померти.
40% британців не підуть до лікарні з симптомами раку просто тому, що за їх думку, не дуже ввічливо турбувати лікаря своїми особистими незручностями
І хто ж на Землі зволіє повільну смерть коротким грубощам? Подивимося на британців.
У 2009-му році опитування, фінансований Cancer Research UK, показав, що 40% британців не підуть до лікарні з симптомами раку просто тому, що за їх думку, не дуже ввічливо турбувати лікарясвоїми особистими незручностями. Що особливо дивно, так це те, що ці "особисті незручності" якраз і є причина, по якій існують лікарі.
У порівнянні з рештою Європи вважається, що щорічно в Британії можна було б запобігти 11000 смертей, якби британці вчасно зверталися до лікарів.
До речі, британці – не єдиний народ, у якого ввічливість встає на шляху здоров'я. Люди з Південно-східної Азії, які живуть у США, теж потрапляють в схожу пастку, коли звертаються за медичною допомогою. Це відбувається тому, що азіати – поважають авторитет медперсоналу, і з їхнього боку вважається грубістю піддавати сумніву призначені методи лікування або діагностичні висновки лікарів.
5. Ввічливість перетворює суспільства в порохові бочки, наповнені насильством і вбивствами
У вас є сусід, який занадто, занадто чемний? Звичайно, може виявитися, що він – член який-небудь секти або щось на зразок того. Як би там не було, ви ніяк не можете позбутися почуття, що з ним щось не так.
Може, у своєму підвалі він ховає кілька трупів. На перший погляд, все це дуже схоже на дивне, нічим не обгрунтоване звинувачення, але все ж в цьому є частка істини.
Антропологи виявили, що надзвичайно ввічливе суспільство також є і надзвичайно жорстоким.
Це чітко простежується в самих різних культурах Азії, Африки та Середземномор'я. Таких, як народність кун-сан з пустелі Калахарі. Антропологи описують цих людей як м'яких, нешкідливих, з добрими і мирними традиціями. І тим не менше, кількість вбивств серед них – в три рази вище, ніж в США.
І вони в цьому сенсі не самотні.
Джебусі з Папуа-Нової Гвінеї також відомі як виключно теплі і доброзичливі люди. І кількість вбивств у них теж у 50 разів більше, ніж у середньому по США, а в період з 1940 по 1982 роки там була вбита третина дорослого населення.
І про що ж це говорить?
Ну, здається, що неймовірна ввічливість, в кінцевому рахунку, може стати каталізатором неймовірного насильства. Якщо в суспільстві всі постійно дуже ввічливі, і хтось у якийсь момент порушує цей соціальний кодекс, то це стає великою образою. Така ситуація повинна бути виправлена.
І виправляють її зазвичай через різанину.
Головні теми