Ми всі потребуємо любові, безпеки і прийняття. Для цього ми і будуємо стосунки з іншими людьми, неважливо – дружні або любовні. У них народжується прихильність до іншої людини.
Ми можемо сумувати за подругою, яка виїхала у відпустку. Ми переживаємо за чоловіка, коли у нього неприємності. Ми чекаємо на зустріч, ми засмучуємося, ми раді бачити, ми турбуємося – загалом, ми відчуваємо широкий спектр емоцій стосовно людини, яку вважаємо близькою, пише "Ліза".
І це чудово. Однак, є стосунки, в яких здорова прихильність швидко стає важкою емоційною залежністю.
Залежність – це те, без чого людина не може жити і нормально функціонувати. Алкоголік не може не випити, гравець не може не грати, наркоман не може обійтися без звичної дози. Організм без допінгу відмовляється працювати. В емоційній залежності людина не може жити без іншої людини.
Емоційна залежність не обов'язково є любовною. Залежати можна і від подруги.
Основні ознаки залежності – це коли всі думки і почуття однієї людини починають крутитися навколо життя іншої людини.
Прихильність від залежності відрізняє те, що в прихильності люди можуть перебувати на відстані один від одного. Я не маю на увазі відстань фізичну. Йдеться про дистанцію в стосунках.
Згадайте своїх подруг – сьогодні ви телефонуєте три рази на день, тому що живете якоюсь спільною темою. Але все, тема вичерпала себе і тоді наступний дзвінок може бути за тиждень.
Ви віддалилися один від одного на відстань тижня, і кожна в цей момент зблизилася або захоплювалася чимось іншим. Іншою людиною або іншою діяльністю.
Так само і з чоловіком – ви можете зустрітися ввечері і провести разом прекрасну ніч, на ранок розійтися по своїм життям і зустрітися через кілька днів або пізніше.
Але кожен раз, відходячи від людини на кілька днів або справ, ви знаєте, що ви все одно в стосунках. Подруга вас не кинула і чоловік поруч.
В емоційній же залежності на відстані бути неможливо. Будь-яке збільшення дистанції сприймається як відхід – "вона не хоче зі мною більше дружити", "він мене кинув".
Тоді залежна людина починає вимагати доказів, що ви все ще в стосунках. Спочатку це можуть бути невинні повідомлення на кшталт "привіт, ти як?", Проте, якщо ви не відповіли відразу при отриманні, вас будуть бомбардувати по наростаючій. Це можуть бути картинки котиків, собачок, милі віршики, тексти "скажи мені, я ж хвилююся".
Але чим миліше і невинніше будуть ці гачки, закинуті, щоб витягнути вас на контакт, тим більше ви будете відчувати, що задихається. Інша людина хоче контролювати вас і вимагає щосекундних доказів любові. При цьому сама вона може абсолютно реально, не картинно, страждати, відчувати фізичний біль, думаючи, що ви її кинули.
Так чому ж люди впадають в емоційну залежність? Коріння цього явища лежать в ранньому дитинстві.
Найперша і головна прихильність формується з матір'ю. Ще з моменту утробного розвитку і десь до 10-12 місяців після народження дитина і мати існують як одне ціле. Чи помічали, як вагітні або молоді мами, часто говорять "ми" маючи на увазі себе і дитину?
Мама забезпечує малюкові безпеку і наповнює його любов'ю. Після 10 місяців дитина вчиться ходити і відправляється в самостійну подорож, щоб досліджувати світ. Чим старшою стає дитина, тим далі вона іде.
Якщо у стосунках з матір'ю все будувалося добре, то дитина не втрачає почуття безпеки і знає, що її люблять. Крім того мама дає підтримку: "ти зможеш піти, ти зможеш повернутися, тому що я поруч".
Якщо в період до року у стосунках матері і дитини стався збій, наприклад, мама перебувала в тривалій післяпологової депресії або вагітність з самого початку не була бажаною, у дитини утворюється діра в почутті безпеки або травма покинутості. Навіть якщо потім мама повертається – ця діра не заростає. Дитина росте з відчуттям величезного дефіциту любові.
У підсумку, ми отримуємо людину, чия внутрішня посудина любові і безпеки завжди порожня. Ця порожнеча не усвідомлюється. Але природа не терпить порожнечі. Тому людина намагається наповнити глечик, "присмоктуючись" до емоцій інших людей.
Якщо ви стали об'єктом чиєїсь емоційної залежності, позбутися її непросто. Чим далі ви будете дистанціюватися від людини, яка на вас "запала", тим ближче, і швидше, і емоційніше вона буде наближатися.
У любовній залежності жінка, наприклад, може загрожувати чоловікові суїцидом на його очах або влаштовувати яскраві публічні сцени. У дружбі теж – подруга буде обвинувачуючи питати: "Чому ти не дзвониш?", "Куди пропала? Я ж так хвилююся".
Тут головне – зрозуміти, що ви не несете відповідальність за емоції і почуття іншої людини. І запастися спокоєм. Поки ви включаєтеся і віддаєте емоції, інша людина смокче їх як вампір.
Ви не донор, що зобов'язаний віддати всю свою кров заради чийогось життя. Навіть якщо ви її віддасте, це все одно не допоможе, бо резервуар не має дна. Якщо людина вам дуже дорога, можна прямо говорити їй: "Ти цінна людина, мені подобається з тобою дружити, спілкуватися, але у мене є ще багато інших інтересів і людей в житті. Якщо я не з тобою зараз, це не означає, що я тобі кидаю".
Якщо ж ви той, хто залипає і душить, то без допомоги психолога не обійтися. Ви руйнуєте не тільки життя іншої людини, але і своє життя теж. Так, вам не пощастило в ранньому дитинстві. З якоїсь причини мама залишила вас, і ви травмувалися. Всередині вас – величезний брак любові і безпеки, але заповнити її можна. Є спеціальні техніки і методи, які дозволять наповнити посудину раз і назавжди. Тоді ви навчитеся будувати з іншими людьми здорові відносини прихильності, без задушливого контролю.
Чому взагалі зустрічаються ці двоє – той, хто залежить і той, хто стає об'єктом залежності? Однозначної відповіді немає. Але можна пофантазувати.
У книзі Робіна Скіннера і Джона Клііза "Сім'я і як в ній уціліти" описано вправу, яка наочно ілюструє, як люди утворюють пари. Учасників групи, яка ще не познайомилася, просять вибрати собі пару з присутніх за принципом "той, хто нагадує мені когось в моїй родині або "відсутню ланку" – той, кого мені не вистачає".
Розмовляти і дізнаватися якісь деталі один про одного при цьому забороняється. Коли ж група розбивається на пари, їх просять обговорити, чому ж вони об'єдналися, тобто виявити схожість. За результатами вправи виявляється, що люди вибирають собі партнерів, чиї сім'ї функціонували подібно з їх власної. Якимось незбагненним чином ми сприймаємо один в одному цю інформацію.
Думаю, так само і з травмами, ми відчуваємо в іншому такі же поранення, як і у нас. Однак, при однаковій травмі, кожен виробляє власний спосіб впоратися з нею. Одна кинута дитина виростає в дорослого, схильного до залежної поведінки. Інша кинута дитина йде в незалежність або сильну автономність "щоб мене ніхто не кинув, я нікого до себе і не підпущу". Обидва однаково травмовані, але з різними способами виходу з травми. І ось "залежний" починає бігати за "автономним", чим доводить його до божевілля. Обом потрібна і близькість, і прихильність, але так вони її не знайдуть, тільки ще більше пораняться.
Ми всі потребуємо один одного. Але не для того, щоб "підліковуватися" або мірятися травмами. Коли двоє людей навчаються екологічно обходитися зі своїми душевними ранами, вони стають цільними і самостійними особистостями, які можуть побудувати стосунки взаємозалежності. У них вони будуть наповнювати один одного, а не "підсмоктуватися".
І це – шлях до свободи.
Головні теми