Спілкування з онкохворими дітьми завжди накладає відповідальність. Як висловити співчуття, як підбадьорити, чи потрібно це робити? Ще складніше про щось просити хвору дитину, мотивувати вчитися, як це роблять репетитори-волонтери, які допомагають дітям не відстати від шкільної програми.
Навчання в школі відрізняється від роботи в лікарняній палаті. Викладачеві потрібно запастися терпінням, розумінням і, звичайно, великим бажанням допомогти дитині.
Про те, як це – навчати онкохворих дітей, і що потрібно знати самому репетитору, розповідає Ольга Муха, психолог, благодійний фонд "Пігулки":
Першою особливістю, яку варто враховувати репетиторам, є фізичний стан учня, яке безпосередньо пов'язаний як з перебігом хвороби, так і з медичними процедурами. Дитина може бути млявою, розсіяною і до цього потрібно ставитися з розумінням, але надмірно не потураючи. Також необхідно пам'ятати, що протягом лікування може використовуватися гормонотерапія, внаслідок чого у дитини можливі різкі перепади настрою.
Добре пам'ятати і про роль близького оточення (батьків, родичів) у формуванні у дитини бажання займатися. Багато що залежить від ставлення близьких до процесу навчання, від їх підтримки. Під час хвороби дитини буває так, що батьки відчувають почуття провини і не наполягають на виконанні уроків і завдань. У такому випадку варто проговорити з батьками, зробити акцент на тому, що заняття це не нудна обов'язок", а можливість відволіктися від лікарняних буднів, дізнатися щось нове і цікаве. Згодом ці заняття не дадуть дитині почуватися не "таким", як його однокласники, однолітки і не дадуть дитині відстати від них в навчанні.
Також під час спілкування з учнем варто всіляко підтримувати його, підвищувати самооцінку дитини. Говорити, що все у неї вийде, хвалити за всі успіхи і пропонувати спокійно розбиратися в тому, що не виходить стільки часу, скільки їй це буде необхідно.
Другою особливістю роботи репетитора з онкохворими дітьми є те, що дитині, яка часто хворіє, не показане "живе" спілкування з сторонніми людьми. Причиною такої заборони є слабкий через хворобу імунітет. Тому репетитор має бути готовий займатися з дитиною дистанційно – онлайн. Якщо ж можливості онлайн-занять немає, то необхідно враховувати, що можуть бути великі перерви в навчальному процесі.
Фонд "Пігулки" спільно з компаній Lenovo підняли питання навчання онкохворих дітей-пацієнтів клініки Охматдит у соціальному проекті "Роби добро". Компанія передала клініці ноутбуки та планшети, які допоможуть дітям, які перебувають на лікуванні, не відставати від шкільної програми, а також розвивати нові навички та вміння. Ми залучаємо волонтерів – дитячих вчителів і викладачів для реалізації програми дистанційного навчання. У грудні Охматдит чекає друга передача техніки, і надалі компанія продовжить оснащувати інші медустанови України. Завдяки цьому, починаючи з Охматдиту, поступово можна впровадити дистанційні програми і в інших онкологічних лікарнях України.
Про свій досвід репетиторства розповідає Олег Пасічник, репетитор математики:
У мене давно було бажання допомагати благодійним фондам або ж індивідуально. Півроку тому я побачив інтерв'ю з співзасновницею фонду "Пігулки" Ольгою Кудиненко. Її історія мене вразила, і дуже захотілося бути причетним до цього. Я прийшов до цього фонду і запитав, чим я можу бути корисним. Зараз я надаю фінансову, соціальну та освітню допомогу. Я дуже добре знаю математику і в цій сфері я завжди готовий допомогти. Також у мене є досвід у викладанні приватних уроків.
Про особливості спілкування
Важливо з самого початку вибудувати сам процес навчання. Я роблю перерви трохи частіше, щоб у дитини були сили і ентузіазм займатися. На перервах потрібно розмовляти з дитиною про те, що їй цікаво. Ми говоримо про те, що знання знадобляться в житті і допомагають: отримати хорошу роботу, мати високий рівень інтелекту, освіти, бути цікавою людиною. Діти уважно слухають, особливо, якщо зберігаєш почуття гумору, і потім вони починають краще засвоювати матеріал за програмою.
Лінь або втома?
Випадки, коли діти не виконують домашнє завдання, були, але жодного разу не говорили по причині "я хворію". Або забули зробити, або не вистачило на це часу. Я нічого серйозного не робив, просто половину уроку ми витрачали на рішення домашнього завдання, щоб нічого не пропустити.
Це несистематично, тому я і не надаю так багато значення цієї проблеми. Я розумію, що діти є діти, і їм завжди хочеться пограти, відпочити. Думаю, періодично невиконане завдання можна компенсувати подальшою роботою.
Про специфіку програми навчання і баланс навчання-спілкування
Для роботи з онкохворими дітьми не потрібна спеціальна підготовка. Головне – це вибудувати роботу і програму навчання по-іншому. Зробити її м'якшою, прорахувати інші тимчасові рамки, зробити коротшими заняття, частішими перерви і не брати поглиблені теми. У мене це 80% – шкільна програма і 20% – власні думки і фантазія.
Важливо правильно розбити урок на певні блоки і озвучити їх дитині, щоб вона розуміла, як буде побудований урок. На кожній перерві я переводжу розмову і питаю, як у них справи, де були, які волонтери приходили, які заняття тощо. Дитина про це розповідає і під час уроку у неї пропадає страх переді мною, вона вже не уявляє суворого вчителя, як в школі. Вони все слухають і сприймають як гру.
Про професійні мрії
Мені дуже хочеться, щоб існували державні програми навчання дітей, які лежать на стаціонарі. Повинен існувати штат співробітників-викладачів, які працюють виключно з такими дітьми. Щоб це були не тільки волонтери, а викладачі, які систематично б займалися з дітьми, оскільки у волонтерів не вистачає часу, а дітей дуже багато.
Хотілося б, щоб держава виділяла гроші і оплачувала працю цих викладачів, гадаю, це вирішило б багато проблем в сфері освіти дітей, які не можуть навчатися в школі.
.
Читайте також:
Головні теми