Пам'яті загиблого фотокора: "Прощай, наш друже Серьога..."

У суботу трагічно загинув наш друг і колега, фотокореспондент "Сегодня" Сергій Ніколаєв. У селищі Піски Донецької області його смертельно поранила міна. У зоні бойових дій, разом зі своїм товаришем Богданом Россинським, він робив репортаж для газети і для своєї майбутньої фотовиставки... Фотографи, у супроводі бійця "Правого сектора" на прізвисько Танк, поверталися на базу після зйомки. "Було тихо. Танк попередив, що місцевість відкрита, треба перебігати, і ми йшли... Танк, трохи позаду Серьога, я відстав, щоб зробити знімок, – розповідає вижилий Богдан. – Все сталося о 12:42. Почув вибух, потім потужний удар по руці, мене відкинуло. Як я скочив на ноги – не пам'ятаю. Побачив, що хлопці поранені, Серьога попросив розстебнути йому бронежилет, він ще був при тямі. Останні слова, які я від нього почув: "Збережи камери...". У Сергія були множинні осколкові поранення під бронежилетом, сильно пошкоджені рука і нога. У військовий госпіталь Красноармійська нашого друга доставили вже в стані клінічної смерті. Операція тривала 2,5 години. Але він не вижив... МВС за фактом загибелі Сергія Ніколаєва порушило кримінальну справу за статтею "умисне вбивство".

Піски. 28.02.2015. Останнє фото нашого Серьоги...

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

"Пройшов гарячі точки, а загинув у своїй країні..."

Ольга Гук, головний редактор газети "Сегодня":

"Всі 7 років роботи в "Сегодня" Сергій був нервом, ураганом, генієм репортажної зйомки і справжнім другом. Його енергії, почуття гумору і доброти вистачало на всіх нас... Коли почався Майдан, хто був на передовій? Звісно – безстрашний Ніколаєв! Отримував травми, кульгав, але йшов знімати. Плював на біль, сльозогінний газ, кулі, обстріли... І робив геніальні фото! Це було для нього справжнє життя. Якщо ж робота входила в звичайне русло, Серьога починав акуратно, але наполегливо чіплятися: "Оль... Тут така справа... Є можливість поїхати... Я буду акуратний!"... У вересні 2013-го Сережа вразив нас глибиною своїх фото, об'єднаних в проект "Недитяче дитинство" – про те, в яких непростих умовах ростуть малюки в гарячих точках. Він збирав знімки протягом п'яти років репортерської роботи в Грузії, Ірані, Кенії, Сомалі, Туреччини... Серьожа загинув як справжній військовий фотокореспондент – на війні. Але у своїй країні... За день до весни... Нестандартний, щирий, вірний. СПРАВЖНІЙ! Ми всі розчавлені втратою... Не хочу прощатися, друже! Сергію, ти завжди будеш з нами!"

Вулиця Грушевського, 19 січня 2014-го. Тут вперше в сторону силовиків активістами були кинуті "коктейлі Молотова".

"Сьогодні давайте просто разом помовчимо..."

Марія Ціпцюра, заступник головного редактора газети "Сегодня":

"Серьога мій друг. Ми разом прийшли працювати в газету "Сегодня" сім років тому. Я тоді починала писати, а він навчався фотографувати. Зараз, коли дивишся на його знімки, здається, що він завжди умів це робити. Репортажник від Бога. Він уміє, точніше вмів... ловити емоції, робити кадри з історією.

Наші перші спільні зйомки завжди були з драйвом і пригодами. Тоді ми стали друзями. Він любив свою роботу і жив нею. Одна з останніх наших відряджень була в анексований Крим, коли ми з рюкзаками за плечима проїхали за п'ять днів 11 міст. Тоді на переправі він запропонував: а давай повернемося сюди в кінці зими? Ми планували це відрядження, але не встигли. Він сказав, що хоче спочатку з'їздити в інше місце, куди – говорити відмовився. Виявилося – в АТО...

Для мене він залишиться найбільш усміхненим на світі чоловіком. Неймовірно позитивним і завжди впевненим у світлому майбутньому. Коли Серьога бачив, що я сумую, він просто підходив, обіймав за плечі і говорив, що все буде добре. І на душі ставало легше. На його останньому дні народження він жартував, що буде вічно молодим і старість не для нього...

А ще ми годинами могли сидіти на даху його будинку. Іноді базікати про якусь нісенітницю, а іноді просто мовчати і дивитися на нічний Київ. Він завжди все розумів без слів. Тепер ми точно просто помовчимо... Вічна пам'ять тобі, мій друже!"

Київ. Зустріч кіборгів з Донецького аеропорту.

"Радів як дитина, а якщо засмучувався – то наскрізь"

Колеги з відділу фотослужби:

"До нас Серьога прийшов з рекламного агентства, він там дизайнером працював. "Мені знімати подобається", – трохи соромливо сказав тоді він, показуючи свої роботи. Йому не просто подобалося знімати – у нього це ще й здоровскі виходило. Улюблені об'єкти для зйомок – рок-музиканти, байкери і гарненькі дівчата. Кого-кого, а дівчат Ніколаєв поважав, особливо руденьких. Ніколаєв – той рідкісний тип мужика, який завжди цілував дівчатам руки, і це нікого не дратувало.

Ніколаєв умів радіти життю. Пельмені ручної ліпки да під гарне спиртне, легендарний концерт "ОЕ", який він відпрацював від і до, зустріч зі старим другом – все це приводило його прямо-таки в дитячий захват. Він і засмучувався так само – якщо вже засмутило щось, то наскрізь.

Він любив фільми Джима Джармуша, рух Femen ("А там такі дівчата прикольні!"), риболовлю і сигари. І дико сумував за Віталіком Лазебником – своїм близьким другом і нашим колегою, який вже півроку як пішов на війну. Ось і Сергійко туди пішов. Але – вже не повернеться...".

Туреччина. Масштабні протести на площі Таксим у Стамбулі.

Лавра. Інтронізація Владики Онуфрія.

"Відісплюся вдома, аби нічого не прогавити..."

Олександр Ільченко, спецкор "Сегодня":

"Сергій був легким на підйом, любив відрядження. Були з ним в Туреччині, коли на стамбульській площі Таксим спалахнули масові заворушення, що загрожували перерости в громадянську війну. Прилетіли пізно, кинули речі в номері і помчали туди, де кипіли пристрасті, демонстранти палили автобуси і перевертали автомобілі, а поліція застосовувала водомети і сльозогінний газ. Сергійка тягло туди, де гаряче. "Висплюся вдома, аби тут не пропустити чогось важливого", – повторював колега. Його фоторепортажі з епіцентру подій дихали емоціями і драматизмом. Цінував гумор. "Усе забули, нічого не взяли?" – Жартував перед дорогою, перебираючи вміст кофрів і рюкзака. Був небайдужою людиною. Відзнявши військових хірургів, які оперували поранених бійців АТО, вийшов на вулицю покурити. І біля ганку зробив ще кілька пронизливих фото, про всяк випадок: боєць в інвалідному візку і поруч, навприсядки, інший в камуфляжі. "Своїх не кидають", – сказав Серьожа".

Бокс. Поєдинок за участю українських "Отаманів".

Київ. Циганський табір на Березняках, 2012 рік.

"Ну що, коли підемо чай в ботсад пити?"

Влада Дармостук, редактор відділу "Новини":

"З Сергієм було легко. З Сергієм було просто і зрозуміло. Просто і зрозуміло працювати, дружити, мовчати. Тільки Сергійко міг так зачаровувати і зачаровуватися сам, що легко міг перетворити рядовий репортаж зі старого київського ботсаду на пригоду. Здавалося б, чим можуть бути цікаві кактуси або пальми для фотокора, який побував у гарячих точках? Але Ніколаєва було не вгамувати: "Та нічого, цвіте тільки раз і відразу гине?!", "Не зупиняйте мене, я залізу на верхній ярус і зніму цю вашу 30-метрову пальму!", "Красивішого латаття в житті не бачив!" , "Прямо в них роблять імператорський чай?"... З тих пір ми так і віталися: "Коли підемо чай в ботсад пити?". Все збиралися, збиралися, але якось не склалося... Але тепер я побуваю там обов'язково, в пам'ять про тебе, Серьога...

Смерть – це тільки початок. І нам усім залишається тепер почати цінувати життя з таким смаком, радіти таким незначним дрібницям, як це робив НАШ Ніколаєв. Просто і зрозуміло".

Оплот. Соловецький монастир – фортеця, яку не міг взяти штурмом жоден з ворогів, 2010 рік.

Лівія. Жовтень 2011 року, війна в Тріполі.

"Мам, я повернувся, вже в Борисполі – і знову живу"

Настя Білоусова, редактор відділу "Люди":

"Його персональна виставка "Недитяче дитинство" пройшла в Києві, в 2013-му, – Сергій мріяв про неї багато років. 29 фотографій жінок, дітей, військових з гарячих точок Сомалі, Лівії, Туреччини... Напередодні відкриття він підійшов до мене і попросив допомогти підготувати промову: "Я ж завжди з іншого боку камери стояв, розумієш? А тут якось незвично". Ми репетирували, і в цей момент переді мною була не безстрашний репортер, а сором'язливий підліток. У цьому весь Сергій – сміливий, сором'язливий і романтичний одночасно. "До 15 років він був тихим, домашнім хлопчиком, а потім його як підмінили, – розповідала на відкритті виставки його мама Валентина Ніколаєва. – То він вирішував бути спелеологом, і я вмирала зі страху, що він десь зірветься. А потім почалися його поїздки... Я вивчаю світ по фотографіях сина і дивуюся, як досі жива від переживань. Може, через це Сергій розповідає про те, куди їде, або перед вильотом, або вже після повернення. Просто ставить нас з батьком перед фактом: "Мам, я повернувся, вже в Борисполі – і знову живу".

Туреччина. Табір сирійських біженців на кордоні.