Про що писали фронтовики

/ Фото: Олександр Яремчук

/ Фото: Олександр Яремчук

/ Фото: Олександр Яремчук

/ Фото: Олександр Яремчук

/ Фото: Олександр Яремчук

/ Фото: Олександр Яремчук

1/6

Слово "ВІЙНА" знову на слуху в Україні. І не важливо, як її називають – "громадянська" або "світова", адже це страшний час, коли доводитися ховати рідних, а діти стають сиротами. Ми пережили одну війну в 1941-1945 роках. І ціна за Перемогу заплачена страшна – мільйони загиблих і покалічених доль, рани, які не загоюються досі. На жаль, очевидців тих страшних подій з кожним роком все менше, але в Меморіальному комплексі "Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років" зберігається понад 8 тисяч солдатських листів, просочених болем, спрагою до життя і благанням про світ. Щоб зрозуміти, чим жили українці в той час, про що переживали, як виживали і як любили, "Сегодня" почитала листи наших бійців.

ВаняіТася :фронтове кохання з рукавички

19.09.1944

В розпалбоївсолдатампід Новийрікпривезлипосилкиз тилу : одному- в'язанішкарпетки , іншому -вишита хустка ,а молодшомусержантуІвануСірченкодісталисярукавички.В однійвін знайшовзаписку:ТасяХатинь ,м. Гадяч ,Полтавськаобласть .Такпочалося їхнє кохання .

Іван ,колишній вчитель ,написав дівчинілиста .Вона йомувідповіла ,зав'язалося листування... Вониобмінялисябільш ніж300листами !Іванписав українською мовою.

"Тасечко, пекучий тобі фронтовий привіт від мене! Спочатку, Тасю, я думав, що тобі буде смішно читати листи від мене українською, але ти, як і я, – українка, а це найпрогресивніша мова на всій земній кулі... Я дуже чекаю твоїх листів, навіть більше, ніж від мами. Чому так? Я не даю собі відповіді... Коли отримую пошту, то спочатку читаю лист від тебе. У наших листах є щось близьке і привабливе... Ні, я б не помер від радості, якби дізнався, що скінчилася війна. Я не можу сказати, які б мене переповнювали почуття, але, ймовірно, я б підняв келих за нашу Перемогу, за світле майбутнє і за тих, хто своїми відвертими словами підтримали наше життя в цьому жаху війни. І повір, я б не забув про тебе, Тася.
Фото у мене немає, і зараз немає можливості сфотографуватися. Коли з'явиться – вишлю. Пишу в коротке затишшя. Йдуть важкі бої. Поспішаю, вибач. Напиши, чи отримала мої листівки. Ех, пошта..."

Після Перемогизакоханізустрілисянавокзалі у Львовіі без слівкинулися однедо одного вобійми.Вонипрожилиразомдовге життя івиховалидвох дітей.

"Валя ,теперя- інвалід"

1.05.1945

Лист Миколи Чінарьова, командира взводу розвідки, 36-та танкова бригада, 1-й Український фронт, до коханої дівчини Валі.

Він писав обраниці задушевні листи. Але в останні дні війни його танк підбили, а його – ледве живого, з відірваною рукою, обпаленого і незрячого – відвезли на лікування. "Валюша, я – інвалід. Ти відправ мені всі мої листи, адже навіщо я тобі такий потрібний?" – писав він в останньому з 50 листів з надією, що дівчина від нього не відмовиться. Але вона... прислала йому ці листи. Танкіст переніс 17 операцій, а зір до нього повернувся через 40 років. Його підтримала інша жінка, яка стала його дружиною у Львові. Вона вмовила чоловіка-героя віддати листи, які він писав Валі, в музей.

"Нувідгукнися ,улюблений!"

22.10.1943

ЛистЗоїЗахарівниВолковоїчоловікові, майоруВасилюГригоровичуВолкову, комісару1-го партизанського з'єднанняіменіСталіна.

" Нувідгукнися ,коханий!Чомумовчиш?Чомузмушуєшдумати про те ,щострашно?Яловлюкожнесловопо радіо ічекаю -не дочекаюся ,коли звільниться Україна... Україна, Україна! Колись така далека і чужа, сьогодні стала рідною і близькою. Десь тут, в Україні, воює мій єдиний і улюблений Василько. Я чекаю тебе довго, я чекаю тебе терпляче, і я дочекаюся тебе, мого рідного і коханого. Люди, всі, хто читатиме цей лист, повідомте поштою два слова. Два слова всього: живий і здоровий. І щасливіше жінки не знайдете на світі..."

Зорька, як називав її чоловік, дочекалася його з Перемогою. Але в 1946 році трагічно загинув їх маленький син Юрій, і сибірячка Зоя Захарівна померла незабаром після нього. А Василь Григорович жив один, зберігаючи листи від коханої до останнього. Помер в 1985 році.

Листу пляшцічерез 30 років післявійни

2.11.1943

ЛистЧікілевскогоМихайлаСеменовича -він написавйогодляріднихвід імені18бійців ,які форсувалиДніпро врайоні Києва.

"Прощайте ,товариші!Вмираємоза нашуулюбленуРадянськуБатьківщину.ПишуцепередфорсуваннямДніпра врайоні Києва ,зараз1943 рік.Підрозділ солдатіву кількості18 осіб.Яз Чернігівської області ,селоСтепанівка .ЧікілевскійМихайлоСеменович".

Целист у пляшцізнайшлив 1963році на березіДніпра ,врайоні Запоріжжя.Як з'ясувалиспівробітники музею ,рядовийЧікілевскійбувстрільцем1181 -гострілецького полку ,356 -ї стрілецькоїдивізії ,61 -ї арміїЦентральногофронту.Він воювавз перших дніввійни.ОборонявПівденьУкраїниі Донбас.У жовтні1941 -гопотрапивв оточення ,потім уполон, з якогойому вдалося втекти.Після звільненняЧернігівщинибув мобілізованийповторно .У складіштурмової групибравучастьу форсуванніДніпра.Загинувв 1943році -в бою заселоТунівщінаГомельської області.

"Синку, повернися живим!"

12.08.1944

Листматері долейтенантуДмитруДмитровичуДонському ,командирувзводу6 -гоокремого полку2 -ї гвардійськоїармії1 -гоБелоруcскогофронту.

"Здрастуй ,дорогий мійсиночку .Я радатимрядкам ,де типишеш ,що зблизькою перемогоюбудеш вдома .ДайБог ,щоб твоїсловазбулися.Аті ,що тинаписав:"Доля ,може ,спіткнеться ,значить ,язагинувзаУкраїнуі за тебе , мамо" ,- хай незбудуться.Ячекаю ,колинарешті закінчитьсявійна, ібудучекатидвох своїхсиночків ,як паруголубів.Новиннемає.Живихповертаєтьсямало.Багатопохоронокприслали ,сусідприйшов безноги ,кругом одніінваліди.Тиснивсямені двічі ,пастушком ,і двічіплакав.Синочку ,повернисяживим..."

Маминісловазбулися.Син повернувсядодому ,хоча смертьходилапо п'ятах.Він бувчотири разипоранений ,став інвалідом1 -ї групи ,кавалеромдвох орденівВітчизняноївійни ,проживав у Києві .У йогобатареїслужили5братів- якутівСоколових .В одній затакусіх братіввбило ,аїхгарматурозчавилона частини.Він написавпро це статтюв газету ,і вонасталапочатком йогожурналісткоїкар'єри.

"Ви менепоховали ?Аяживий ,в строю!"

15.05.1944

Цей листмосквича ,майораМисінаВолодимираНикифоровича ,прийшлойого родичамдо Москвичерез рік ,як рідніотримали...похоронку.

"Здорововсім !Яживий і здоровий.Знову насвоєму місці ,серед старихтоваришів ,друзіві товаришів по службі !Тількиприїхав-відразу ж їхзапитав ,що вонинаписаливам ?Виявляється ,вони менепоховали ,аявзяв івоскрес... Правда ,за цей часяпройшовакадемію ,велику життєвуакадемію... Алеживий ,а фактивперта річ .Ось ,поки все.Можетеписатиза старою адресою .Міцновсіхвасобіймаю .ВашВолодимир .Привіт всімвід мене".

МайорМисин- командир163окремого батальйону ,148стрілецької дивізії ,60-таармія ,1 -йУкраїнськийфронт.На війніз 1941 року ,бравучастьв обороннихбоях заУкраїну ,брав участь у Курськійбитві ,форсуванніДніпра.У грудні1943-гобув важкопораненийпідЖитомиром ,потрапив у полон.Після втечівтравні 1944 року знову повернувсянафронт.Можна тільки уявити ,як зраділийого близькі ,отримавшилист " з того світу".

"Синку ,любимаму.Коливиростеш-дбайпро неї"

22.06.1942

Лист-заповіт, якийнаписавсиновіІванСидоровичГетманцев ,сержант ,командир відділеннярозвідників364 -гозенітно- артилерійського полкуЧорноморськогофлоту.ЗахисникСевастополя .Пропав безвістивлипні1942 року.

До війниІванпрацював викладачемзоотехнікумунаДніпропетровщині ,нафронтпішовзахищати українськийКрим.

"УлюбленийсиночкуСлаво!Сьогоднірівнорік, як ми з тобою були разом у мирний час. Якщо моя доля мене зрадить і мені доведеться загинути в боях за Вітчизну, нехай цей лист буде тобі моїм останнім словом. Коли отримаєш його, зберігай, як пам'ять про батька, який любив тебе більше всього на світі... Рости, синку, не знаючи горя, нехай тебе обіймає радість. Вибери собі шлях у житті такий, щоб ти любив справу, за яку візьмешся. Не бійся труднощів, будь наполегливим і послідовним. У всякій справі треба бути майстром, я б сказав – художником своєї справи, і ніколи не ганяйся за дешевою славою. Вивчай мистецтво, навчися розуміти музику. Будь, Славо, чесним, благородним, поважай людей... Люби свою батьківщину Україну, вона твоя друга мама, і не шкодуй для неї своїх сил. Люблячого сина мати завжди буде любити. Особисте життя лад так, щоб ти в ній був щасливим. Почуття свої розвивай, але не забувай їх пов'язувати з розумом. Люби, синку, маму, а коли виростеш – дбай про неї..."

"Мамо, привіт зБерліна-містопалаєу вогні"

9.05.1945

ЛистМихайлаГречушкіна ,замначальникаштабуп'ятогоокремогомосто -залізничногобатальйону ,який він написавріднимзповаленогоБерлінавДеньПеремоги.

"Це незвичайний лист, я пишу з Берліна в день Всенародного свята – свята Перемоги. Рейхстаг, де я в цю хвилину перебуваю – розбитий, як розбитий весь центр Берліна. З його даху відкривається вид на місто, зруйноване і палає у вогні. На захід від Рейхстагу на площі височіє і під променями сонця і блищить золотом фашистська статуя Перемоги, тільки вже ця статуя не відображає їх перемоги і величі, як було в минулому. Вітаю всіх вас із всенародним празником Перемоги та днем закінчення війни. Бажаю вам, рідні, здоров'я і щасливих світлих днів. Ваш Михайло. P.S. Мама, але для мене війна, на жаль, ще не закінчена, багато справ ще треба робити. Так що наша зустріч ще попереду".

Михайлопройшоввсювійну з1941 ,оборонявХарків ,звільнявУкраїнуіштурмувавБерлін.

"Бувалівоякине моглистриматисліз"

2.10.1943

Лист рідним відГеннадіяРослік а,командира відділеннярозвідки ,3-йгвардійськийкорпус ,Степовийфронт.

"Здрастуйте, мої дорогі! Пишу вам з далекої української глибинки. Навколо нас великий сосновий ліс і невеликі озерця. Недалеко велика річка. На своїй ділянці німця погнали ми міцно. Своє завдання виконали... Тепер ще залишається до кордону гадів наздогнати. За три дні добре відпочили, помилися в лазні, але, на жаль, концерт послухати не вдалося. Нашого чудового батька – командира вже немає в живих, загинув в останньому бою. А він умів організовувати нам відпочинок і дозвілля... Жителі спалених німцями сіл зустрічали нас так, що навіть бувалі вояки не могли стримати сліз – віддавали останній хліб. Живу в однієї бабусі в хаті, вона яскраво нагадує турботою мою, рідну. Так би хотілося побачити її... Мамочко, вже рік, як ти живеш без мене. І я тобі нічим не можу допомогти. Пиши мені. Гена".

Вчителеві зУкраїниписалисибірськіфронтовики

11.01.1944

Лист шкільному вчителевіКостянтинуТрегубенкоз України ,якоговислаливСибір ,від старшоголейтенантамедичної службиЗоїАнаньєвої ,доктора -хірурга468 -гомедсанбату ,2 -йУкраїнськийфронт.

"Дорогий Костянтине Васильовичу! Нарешті, мої мрії збулися. Я потрапила на вашу батьківщину, про яку ви так захоплено нам розповідали. Була в Харкові, який був прекрасне місто... Ви говорили, що Україна красива, а вона спустошена фашистами. Я була в Харкові незабаром після судового процесу над гітлерівськими мерзотниками, бачила їх... Поки я більше в полку, їздила за новим поповненням. Ось нарешті стали працювати самостійно. Сумую за сибірським морозам, адже тут дощі і сиро. Будинки живуть добре, правда, я вже 2 місяці не отримувала листів. Пишіть про себе, на цю адресу. Цілую, Зоя".

Через рокистаренькогоКостянтинаВасильовичаТрегубенкореабілітували ,він повернувсявЧернігів іпередав умузейлисти своїхвипускників.Як виявилося ,вінзакохавсвоїх учнівв Україну ,і всі вониписалийому листиз фронтів .АЗояГригорівнасталакиянкоюі прожилавУкраїнідовге життя.

НЕПРОЧИТАНІ ЛИСТИ

В липні 1941-го гітлерівські війська зайняли Кам'янець-Подільський. У руки фашистів потрапили 1208 листів. Конверти були вивезені до Німеччини як трофеї, а в 2010 році їх повернули в Україну з Австрії. Завдяки зусиллям співробітників Меморіалу, частина з унікальних листів – більше 500, вже знайшла своїх адресатів – це жителі України і колишніх радянських республік. Через майже 70 років після закінчення війни непрочитані листи приходять від загиблих батьків і братів. Їх отримують їх діти, яким зараз вже по 75-80 років. Ось уривок з листа військового від 01.07.1941, поки воно не знайшло свого адресата: "Виїхав я на фронт 22-го червня рано вранці. Валю, доведеться тепер воювати з кривавим Гітлером. Поки я ще живий і здоровий, але що буде далі – побачимо. З привітом, твій Ванюша".