Катерина Степаненко
редактор Наші співвітчизники зараз з гордістю підкреслюють свою приналежність до української нації. Однак на запитання "Що означає бути українцем?" І "Що таке бути нацією?" зможе відповісти далеко не кожен. Нація – це суспільство людей, які через єдину долю знаходять єдиний характер. У кожної нації є ДНК, свій унікальний код, який захований в найпростішому і, здавалося б, зрозумілому – оберегах, казках, піснях. У попередніх публікаціях спецпроекту "Секрет нації" ми писали про коди, "зашиті" в мотанках, колискових, писанках, вишиванках, казках, гуморі. Цього разу ми вирішили розібратися в особливостях української влади. "Наша країна унікальна тим, що ще з часів скіфів в своєму генетичному коді вона несе таку форму права, як звичайне (звичаєве), – говорить президент Всеукраїнської федерації "Спас" Олександр Притула. – Цей термін походить від слова "звичай", воно – від "Віче", а це, в свою чергу, означало розмова "очі в очі". Раніше наші предки для вирішення якоїсь проблеми збиралися в коло і очі в очі обговорювали її рішення – це і було віче. Результатом такого зібрання було слово (договір), і воно ставало законом. Вели таке віче голови роду або старійшини.
Для українця влада – це спосіб вираження волі народу. Ігноруючи цю волю, влада нажили собі не один Майдан. Наш народ завжди вимагатиме діалогу з владою. При цьому влада в розумінні наших предків завжди в першу чергу давала не право, а обов'язок. І цю ідею українці зберігали поколіннями".
"Майже всю свою історію українці були нацією без держави, – каже кандидат історичних наук, директор Інституту ім. Олександра Поля Володимир Панченко. – Відповідно, і ставлення до влади у нас було таке, як до чужої. Така риса формувалася сотні років і перейшла у спадок від імперського ярма. Винятком не стала навіть епоха незалежності: ми чекали, що протистояння влади і заперечення її законності зміниться на визнання її своєю, але цього не сталося. Неприйняття влади дуже небезпечне, адже це – прямий шлях до анархізму. Влада повинна бути "своєю" для народу і постійно вдосконалюватися. Але у нас такої не з'явилося. Ми мали ефективне покоління політиків кінця 1980-х, які боролися за незалежність і прибрали радянську владу-узурпатора. Це були якісь бульдозери, зачистити поле. На їх місці повинні були з'явитися "будівельники" – творці нової держави, але вони не прийшли. Тому у нас все зависло: маємо незалежну державу, але бездержавне населення.
УКРАЇНА VS ЄС. Ми постійно критикуємо владу, але в нашому випадку критичність – це не хронічна хвороба, а швидше наслідок травми. Насправді європейці теж критикують владу, кажуть, що вона неефективна і краде. Риторика однакова, але вимірювання різні. У їхньому випадку "краде" – це коли політик пообідав з бізнесменом або якась близька до нього компанія отримала підряд. У нашому випадку – це умовні "вишки Бойка", масове розграбування бюджету і державних активів.
Незадоволеність народу – шлях до прогресу, вона повинна спонукати уряд працювати краще. Але невдоволення європейців не передбачає зачистки старої влади до самої основи. У нас же кожну владу хочуть винести на вилах. У європейців є спадкоємність. Особливо це виражено в англосаксонських країнах. Наприклад, британцям набридли лейбористи – їх змінюють консерватори, і навпаки. Для нашої країни подібна модель нехарактерна".
СІЧ: ВИБИРАЛИ ОТАМАНА ШАПКАМИ І ТОПИЛИ В РІЧЦІ
"У наших предків на важливі збори приходили всім родом, – зазначає Олександр Притула. – Найголовніше – ухвалені закони були обов'язкові для всіх, починаючи від простого члена родини і закінчуючи головою роду. Така форма правління пізніше прийшла і до наших найближчих предків – козаків Запорізької Січі. Сьогодні за цим принципом, до слова, існують практично всі успішні корпорації".
КОЗАЦТВО. "У санскриті слово "атма" означає "батько", – продовжує Олександр Притула. – Також в санскриті є слово "утама", що означає "освічений". Звідси можна сказати, що український правитель отаман – це освічений батько.
Запорізька Січ була феноменом держави в державі. Карл Маркс три роки витратив на вивчення цього феномена часів феодального середньовіччя. У своєму "Капіталі" він написав, що Запорізька Січ була першою християнсько-демократичною державою з виборною владою.
Ще один феномен Січі був в тому, що, оточена найсильнішими і нерідко агресивними державами – Річ Посполита, Османська імперія, Московське князівство, вона зуміла залишитися вільною, демократичною, з грамотним і освіченим населенням. Перші витоки українського соціального страхування теж зароджувалися на Січі. Так, йдучи в похід, козаки залишали у шинкаря певну суму в скарбниці, і якщо хтось не повертався з поля бою, його сім'я отримувала компенсацію. Тут стежили і за екологією: за повалене дерево закон велів висадити п'ятдесят нових. До речі, в 1620 роках Військо Запорізьке постановило, щоб на його території не було жодного католика – і за одну ніч 90% католиків прийняли православ'я. Чому люди так чинили? Тому що хотіли жити тут, їм подобався устрій правління на Січі. Вони розуміли, що саме тут вони можуть бути вільними, на відміну від сусідніх держав. Також на території Січі жили люди, які просто працювали там і платили десятину, але право вибору мали лише козаки, які пройшли навчання (п'ять-сім років) і брали участь у військових походах.
Перед боєм. Не тільки хрестилися, а й скидалися на випадок смерті.
Вибирали на Січі за принципом віче – цей процес називався козацьким колом. Виборними були кошовий отаман (голова Січі), суддя (займався правовими спірними питаннями), осавул (курирував місцеві "силові структури"), кошовий хорунжий (займався культурою, освітою, вихованням підростаючого покоління), скарбник ("міністр финансів"), обозний ( завідував господарськими питаннями), кошовий писар (голова "апарату президента"). Всі посади давалися на рік з подальшим переобранням або продовженням терміну служби. Вибори проходили щороку, як правило, на Різдво. Збиралося кількадесят тисяч козаків, серед них – і одружені, яким заборонялося жити на Січі. Всі вони ставали в величезне коло, всередину якого виходили претенденти на ту чи іншу посаду, перед ними розкладалися символи влади (булава, шабля, прапор). Після цього будь-який козак міг дати оцінку кандидату. Причому в виразах не соромилися, могли навіть просто побити і вигнати – були випадки, коли навіть топили в Дніпрі. Якщо кандидат подобався, в хороших словах йому теж не скупилися. Самі вибори відбувалися за допомогою шапок: ними закидали кандидата, і якщо таких була більшість, посаду діставалася саме йому. Найбільше (понад десять разів) кошовими отаманами обиралися Іван Сірко (виграв 56 битв, жодної не програв) і Кость Гордієнко. Їм козаки беззастережно довіряли і вважали "фартовими": така властивість було важливою для військової держави. Вибори, до речі, могли статися і під час активних військових дій: якщо отаман гинув у бою, козаки могли запропонувати іншого і тут же проголосувати за або проти нього.
При цьому отамана могли позбавити влади так само просто, як і наділити нею. Для цього козаки збиралися на так звану чорну раду (така похмура назва була тому, що привід до її скликання був завжди неприємний. Чорну раду збирали не тільки для перевиборів, але і, наприклад, для визначення покарання злодієві). На цій раді у неугодного правителя відбиралися символи влади і призначалися дострокові вибори. А самого екс-правителя після "імпічменту" могли і життя позбавити.
Серед простих жителів Січі був свій спосіб показати оцінку влади – скласти пісню для правителя. У них люди або висміювали його вчинки, або ж (що було частіше) прославляли його подвиги і гідності".
КОНСТИТУЦІЯ. Перша конституція на Січі була створена Пилипом Орликом на основі "звичаєвого права". У цій конституції було вказано поділ влади на виконавчу, законодавчу і судову, а також підзвітність гетьмана народу.
Ставлення. Народ розуміє, что влада — не право, а обов`язок.
Головні теми