Олександр Марущак
Провідний редактор Київ Сьогодні 
Катерина Степаненко
редактор Історія n
Олександр Марущак
Ось уже рік, як наша міліція стала поліцією. Адже сто років тому все було з точністю до навпаки – після революції 1917 року поліція зникла у вирі громадянської війни, і в великих містах, в тому числі і Києві, почала формуватися міліція. Про те, якою саме була київська дореволюційна поліція, можна дізнатися з матеріалів, які зберігаються в архіві міста Києва.
1892 року чергова спроба створити розшукову поліцію в Києві за зразком петербурзької провалилася. Грошей на її утримання не вистачало, а населення Києва тоді перевалило за 200 тис. На початку XX століття розшукова поліція тільки формувалася, і тому все лягало на плечі городових. Вони були зобов'язані чергувати на вулицях, стежити за порядком, боротися з самогоноварінням, злодійством, проституцією, кишеньковими злодіями. Але ці люди були не суперменами, тому Київ традиційно займав перші місця за кількістю злочинів у Російській імперії.
Втім, деяким сищикам вдавалося боротися зі злочинністю цілком успішно. Наприклад, завідувачу розшуковою частиною київської поліції Георгію Михайловичу Рудому. На цю посаду він був призначений в серпні 1901 генерал-майором Треповим, з окладом 1600 рублів на рік, про що зберігся указ губернатора під грифом "цілком таємно". Рудой був вихідцем з селян, служив на різних посадах в поліції Умані, Василькова та Києва. З його біографії ми дізнаємося, що Рудой закінчив гімназію в Умані і не був судимий (з судимостями до поліції не брали). Він неодноразово нагороджувався орденами, медалями і преміями за відмінну роботу з розшуку злочинців.
Саме Рудой викрив в Києві банду великих фальшивомонетників, виявив банду злодіїв, які грабували товарні потяги в Фастові, розкрив два жорстоких вбивства селянина і лісника. Рудого викликали на найскладніші й заплутані крадіжки. 1902 року на квартирі у генерал-майора Максимовича зі столу вкрали золотий годинник з ланцюжком вартістю 275 рублів. На велику радість генерала, Рудой розкрив справу за добу! Злодієм виявився студент Соболевський, який займався навчанням дочки генерала. Він же з покаянням і повернув йому годинник.
Сам київський губернатор захоплювався талантом Рудого! Саме він вистежив і затримав в Києві дві банди паліїв, вони за гроші займалися масовими підпалами будинків, які були застраховані, і їх власники сподівалися отримати шалені страхові виплати з держскарбниці. Шахраї були покарані. Георгія Рудого почали відправляти у відрядження на Київщину, де він, зокрема, розкрив аферу з виготовлення фальшивого тютюну. Було і відрядження за кордон – до Львова, який тоді був частиною Австрійської імперії, де Рудой викрив підпільну друкарню, яка штампувала фальшиві поштові марки. У завідувача був закордонний паспорт, який тоді можна було отримати, сплативши 15 рублів.
За роки роботи Рудой набув образу київського Еркюля Пуаро. Його відправляють розслідувати вбивство на станції Рахни, де пограбували збирача податків казенних винних лавок Подільської губернії. А 1906 року його, на вимогу міністра МВС, направляють розслідувати замах на прем'єр-міністра Російської імперії Петра Столипіна, дачу якого підірвали на Аптекарському острові в Санкт-Петербурзі. Тоді загинуло 30 осіб, було поранено 70, а сам прем'єр дивом вижив.
Рудой накопичив великий капітал, володів величезним маєтком, млином і землею на Київщині (проживав на вулиці Спаській, 8). 1917 року він мав квиток на безкоштовний проїзд у всіх поїздах імперії, отримав його вже в Петрограді. Звільнено з поліції його було "за зловживання". Як склалася подальша доля знаменитого сищика, невідомо, він різко критикував війну і бардак в країні, виставив на продаж свій маєток... Його слід губиться 1918 року.
Собаки на службі. Поліцейські використовували тварин.
Городовий. На київській вулиці.
ЧИМ ЗАЙМАЛИСЬ ПОЛІЦЕЙСЬКІ
- охороняли порядок
- вели слідство і ловили злочинців
- стежили за паспортними режимом і вели облік населення
- стежили за кількістю бездомних тварин
- боролися з жебраками, безпритульниками
- допомагали пожежній службі
- організовували карантинні заходи в разі епідемій утилізація прострочених товарів
- стежили за чистотою в місті, їм були підзвітні двірники, які іноді виконували функції городових
- стежили за порядком у питних будинках, трактирах і будинках терпимості
- стягували недоїмки податків і зборів
- обслуговували судові процеси
- приводили у виконання рішення судів
При кожній поліцейській дільниці були арештантські камери, в яких містилися засуджені до 6 місяців за дрібні злочини:
- непослух під час обшуків
- вимагання
- утримання борделів
- участь в заборонених азартних іграх
- поширення забороненої літератури
Засуджені за зухваліші злочини містилися в тюремному Лук'янівському замку і в пересильних в'язницях.
СКАНДАЛЬНА "АСЛАНІАДА"
Служба в київській поліції була не з легких. При цьому часто в ній з'являлися випадкові люди. В архівних справах можна знайти накази по поліції про звільнення поліцейських: "Звільнити городового Палацового ділянки Олексія П'ятницького (нагрудний знак №159) – за нетверезу поведінку городового Сергія Билова (знак №180) – за злісне пияцтво, Мефодія Гриба (знак №182) – за недбале ставлення до служби. Околодочному наглядачеві Плоского ділянки Березовському і приставу того ж ділянки Дорашкевичу оголосити сувору догану, а околодочного наглядача Лук'янівської дільниці Ісаєвича за побиття громадянина Глутака піддати арешту в ділянці на три доби", – говорить архівний документ.
На поліцейських було покладено масу завдань. Що говорити, якщо їм навіть належало стежити за утилізацією прострочених товарів в місті. Був випадок, коли купець викинув величезну кількість прострочених консервних банок з сардинами на мілководді біля Ланцюгового мосту. Пацани з Микільської слобідки їх виловили – їли самі і продавали на базарах... Городові скаржилися на низьку зарплату і, не дочекавшись її, звільнялися. Деякі навіть зводили рахунки з життям, залишаючи передсмертні записки.
Незабаром для городових, які несли чергування на вулицях по 12 годин, ввели позмінну роботу, крім того, щодня 50-80 городових знімали з постів, і вони супроводжували заарештованих, тоді як вулиці були не захищені від злочинців. Людей хронічно не вистачало, і до контролю за порядком були задіяні навіть двірники. Вночі місто охороняли кінні патрулі, мали намір ввести велопатрулі, а на службу брали собак-шукачів. Одна з них, на прізвисько Воллота, стала зіркою в газетах, про її здібності в пошуках вкраденого і затриманні злочинців писали дуже часто.
Дрібні реформи ситуацію не рятували. Злочинність стрімко росла, Київ заполонили банди кишенькових злодіїв. 1905 року місто пережило єврейські погроми, з якими не могла впоратися поліція. Наприклад, був розграбований магазин відомого в Києві ювеліра Йосифа Маршака, список з номерами вкрадених золотих і срібних виробів було подано до поліції, але їх ніхто не шукав. Багато поліцейських виконували обов'язки абияк, а іноді самі скоювали злочини. Газети писали, що київська поліція працює в одній зв'язці з крадіями. Наводилося безліч фактів, коли сищики зустрічали на вокзалах кишенькових злодіїв і водили їх по театрах, розповідаючи, де можна красти і скільки злодії повинні платити їм за "дах". А якщо злодій був спійманий, він дивним чином тікав по дорозі до в'язниці. Яскравий тому приклад – історія з кишеньковим злодієм Поповим, який обікрав кількох багатих киян. Його, за рішенням суду, відправили до Лук'янівської в'язниці. Але по дорозі городові Глотов і Василенко "випадково" зайшли до шинку на Старо-Житомирської вулиці, звідки арештант втік. Увечері п'яні городові з'явилися в ділянку і заявили про надзвичайну подію. Виявилося, злочинець сказав їм, що йому потрібно вийти, і залишив поліцейським як заставу свій... капелюх. Природно, він безслідно зник. Всі втечі були невипадкові. А коли в Києві був заарештований голова зграї кишенькових злодіїв Мишка Лікімарь, який до цього кілька місяців грабував киян, він зажадав від городових зателефонувати самому начальнику розшукової частини київської поліції Асланову Спиридону Івановичу! І незабаром був відпущений на свободу – в розшуковій частині... не знайшлося його фотокартки, мовляв, не того зловили. Як пізніше з'ясувалося, начальник розшукової частини і його підлеглі торгували фотографіями злочинців, продаючи їх їм же за великі гроші. 1908 року розшукова частина київської поліції складалася з 37 осіб: начальника, двох дільничних наглядачів, 6 агентів поліції, 28 агентів за вільним наймом, серед яких були любителі і таємні інформатори.
Всі ці історії стали надбанням газет, і 1908 року спалахнув грандіозний скандал – Спиридоном Аслановим зайнялося МВС. У його квартирі і кабінеті був проведений обшук, в ході якого знайшли величезні суми грошей, зброю, коштовності – золоті ланцюжки і портсигари, якими ділилися з ним злодії. А ще – фотографії злодіїв і чисті бланки паспортів, які Асланов не встиг продати. В газетах цей скандал прозвали "Асланіадою".
Були виявлені жахливі факти діяльності "перевертнів в погонах": підручні Асланова не цуралися того, що закладали в ломбардах коштовності, які були речовими доказами. Незабаром агенти розшукової частини почали зізнаватися і повідомляти, що відбирали коштовності у кишенькових злодіїв і передавали Асланову за можливість працювати. А тих сищиків, які дійсно боролися зі злочинністю, Асланов виживав з органів. Але піти довелося йому. Асланов в своїй пояснювальній записці виправдовувався, мовляв, його стараннями був затриманий "король злодіїв" Ісаак Пшениця. "У мене останнім часом кидали не каміння, а, за висловом одного письменника, цілу бруківку!" – ображено писав Асланов.
Він був звільнений, а на посаду шефа розшукової частини був призначений Микола Красовський. Він особистим прикладом показував підлеглим, як треба розкривати злочини по гарячих слідах і працювати з таємною агентурою. Кримінальний світ Києва здригнувся. Злочинці покидали місто, а одна злодійська група навіть вирішила прибрати Красовського. Але прибрали Красовського не вони, а начальство. Красовський розслідував гучну справу єврея Бейліса, якого звинувачували в ритуальному вбивстві 12-річного школяра Андрія Ющинського. Звинувачення проти Бейліса, за яким спостерігав весь світ, як відомо, благополучно розвалилися в суді, чому посприяв Красовський, який проводив незалежне розслідування.
Облава. Дореволюційні поліцейські Києва проводять спецоперацію на Хрещатику.
Головні теми