Анастасія Білоусова
Правду кажуть, що в жіночих монастирях навіть пил з благословення падає. Потрапляєш туди – і забуваєш про всі проблеми та міждержавні конфлікти. Особливо, коли біля воріт тебе зустрічає... шість білок! А якщо у паломника ще й фотоапарат з собою – білки покажуть все, на що здатні: і розтяжку, і перекидання через голову, і стрибки з високого і низького старту. Все в кращих традиціях циркового мистецтва, мовляв, для хорошої людини нічого не шкода. Підходить екскурсовод, забирає гостей, а білочки ховаються по нірках... до наступних паломників. Ось так зустрічають у Свято-Богоявленському Кременецькому жіночому монастирі, розташованому за 20 км від Почаєва (Тернопільської області), серед гір і лісів.
Вид зверху. В ущелині гір.
"Все почалося з того, що парафіяни принесли нам одне білченя, – згадує черниця Єлизавета. – Сестри стали його з піпетки годувати, у пелюшки загортати. Виходили, виростили, незабаром парафіяни ще одне білченя принесли, щоб наш первісток егоїстом не виріс. Потім ще. Сьогодні у нас їх вже шестеро, вже ціла біляча команда набралася". До речі, в однієї послушниці послух – годувати білочок. Заходить до них у вольєр з піпеткою молока та огірками, вони давай її за спідницю смикати, на спину встрибувати й огірки один у одного вихоплювати. Матушка сміється, виховує їх, розповідає, що Бог заповідав ділитися. Словом – весело.
КРІЗЬ ЧАС І ФАРБУ. "Раніше, з 1636-го, тут був чоловічий монастир, заснований Святителем Петром Могилою, – розповідає наш провідник, черниця Єлизавета. – А до 1953-го 13 ченців, які жили тут, розселили по інших монастирях єпархії, а сюди з благословення архієпископа Панкратія з Микільської обителі села Обич перевели 65 сестер з ігуменею Зоєю (Харкевич). Так з чоловічого монастир став жіночим. Виходить, що історія Кременецького жіночого монастиря починається з середини ХХ століття – періоду гонінь на церкву. Вже у 1959 році обитель закривають, а черниць насильно вивозять або в Корецький монастир на Волині, або в психіатричну лікарню. У головному храмі обителі – Богоявленському соборі – атеїсти зробили спортзал, причому на місці вівтаря встановили роздягальню. Бібліотеку спалили, церковне начиння розграбували. Дзвіницю у 1959 році спалили, залишилися тільки кам'яні стіни. Дивом вдалося вивезти в Почаївську лавру головну святиню монастиря – чудотворну ікону Божої Матері "Скорботна". У житлових корпусах розмістили лікарню".
Дзвіниця. З церквою пр. Іова.
Тільки віруюча душа все одно тягнеться до світла, впевнені ченці. Місце намолене за 400-річну історію. Віруючі люди часто гуляли по території і молилися біля храму. Всередину не заходили, стояли біля ікони Богоявлення, що над входом збереглася. Неодноразово влада намагалася її зафарбувати. Тільки диво відбувалося. В який колір ікону не зафарбують – вона знову проявляється, і стає ще яскравішою! Були тут і чудеса, коли хворі підходили молитися до ікони і незабаром зцілялися, чим лікарів дивували. "Вважається, що в цей час у храмі служили ангели", – резюмує наш провідник.
Читайте також: Інтерв'ю з настоятелькою Кременецького монастиря
ВІДРОДЖЕННЯ. У серпні 1990 року храм було знову відкрито, а головна святиня – ікона Божої Матері "Скорботна" – повернулася додому, в стару і давно не ремонтовану обитель. Відновлювати монастир прийшли п'ять сміливих монахинь на чолі з ігуменею Херувімою та її помічницею Маріонілою (теперішньою настоятелькою обителі).
"Монастир був у жалюгідному стані. Весь розпис замальовано брудною фарбою. Кругом купи сміття, – розповідає "Сегодня" сестра Єлизавета. – Але Цариця Небесна допомогла. З різних куточків світу сюди приходили люди і жертвували на відновлення монастиря. Історії меценатства тут найрізноманітніші. Наприклад, один з благодійників привіз цілу машину продуктів у Почаївську лавру. Чекає-чекає економа, щоб продукти віддати, а той все не йде. Раптом підходить жінка і тихо каже: "Вези це в Кременець" і йде. Він спочатку уваги не звернув, почекав ще. Економа немає, зате у вухах голос жіночий: "Вези це в Кременець". Благодійник злякався, з'ясував у людей, як доїхати до Кременця. Люди і вказали дорогу в жіночий монастир. Коли приїхав, виявилося, що у наших сестричок з їжі тільки кілька шматочків хліба залишилося. Вони як побачили цю машину з продуктами, впали на коліна і просто розплакалися від щастя".
Оновлено. Богоявленський собор.
ДИВА "СКОРБОТНОЇ". До Чудотворної ікони Божої Матері ми підходимо, як до своєї матусі, яка завжди нас підтримає і зрозуміє", – кажуть сестри. Якщо ми прогніваємо Господа, то у нас є шанс попросити прощення у Бога, а якщо ми образимо Матір Божу, то нам спасіння не бачити. Зате за її молитвами відбуваються справжні дива. Наприклад, щоб відновлювати розписи в центральному храмі, запросили художників. Ті сказали, скільки така робота коштуватиме. Тільки грошей у матушок зовсім не було. Ігуменя Херувіма підійшла до ікони пресвятої Богородиці "Скорботна", стала на коліна і зі сльозами молилася.
Через кілька днів до неї підійшов чоловік, простягнув конверт і сказав: "Матушка, це вам!". Вона запитала: "Що це?". Той відповів: "Ви знаєте". Матушка пішла в келію, розгортає конвертик – там гроші, причому рівно стільки, скільки потрібно художникам віддати за роботу... Розпис у соборі незвичайний. Крім біблійних сюжетів, з благословення ігумені Херувіми на стінах написані іменні ікони сестричок, що жили в цей час у монастирі.
Біля "Скорботної". Стоять черги.
ТЕПЛІ ЧАСТИНКИ. Є в монастирі багато дивовижних ікон, від яких трапляються дива і зцілення. В іконі святого великомученика Пантелеймона є частинка мощів, до якої прикладешся, а вона тепла! "Два роки тому сюди приїхали паломники з Чернівців, – згадує матушка Єлизавета. – Коли екскурсовод говорив про теплу частинку, один молодий чоловік розсміявся: "Що ви за казки розповідаєте?". Приклався до мощів – і обпік собі губи! Розплакався від болю і страху, і попросив у Бога прощення. А був й інший випадок: у однієї родини дворічний малюк примудрився впасти з другого поверху. Відвезли його в реанімацію, лікарі ніяких гарантій не давали, що виживе. Мама його саме привезла освячену олію від ікони цілителя Пантелеймона. У відчаї вона стала на коліна, щиро помолилася, а потім дістала олійку і вмовила медсестер помазати нею голову малюка. Дивно, але через деякий час рана стала покриватися тонкою плівкою, а малюк потихеньку пішов на поправку. Тоді навіть лікарі повірили в диво Боже. Якщо людина щиро і всім серцем попросить, Бог змилується".
Сьогодні в монастирі живуть 80 насельниць. Незважаючи на те, що місце для городів не дуже зручне – на горі, матушки, за порадою агрономів, створили ступінчасті городи, провели туди крапельний полив. Так що овочі та фрукти в монастирі свої, а також молоко, сметана і сир – в обителі живе 8 корів. На виході паломників пригощають монастирськими квасом і медовими пряниками.
На послуху. Покірно виконують важку чоловічу роботу.
Головні теми